У кожного народу стільки неба над головою - скільки землі під ногами!

Міжнародна

асоціація україністів

 

 mau-nau@ukr.net

написати листа

 

International association
 of Ukrainian studies

Головна Новини Про МАУ Конгреси МАУ Національні асоціації україністів

Україністика у світі Конференції Родом з України Контакти

 

 

МАЛИНОВИЙ КЛИН
Про спроби українських видань на Кубані

Володимир Пукіш, м. Анапа, Краснодарський край, Росія

Єдиним україномовним виданням у сучасному Краснодарському краї Росії є «Вісник Товариства українців Кубані». Хоч і видає його офіційно зареєстроване товариство (функціонує з 1992 р.; до серпня 2005 р. – Товариство української культури Кубані), але і за форматом (8 сторінок формату А4), і за простенькою версткою, і за якістю друку «Вісник» нагадує видання львівського самвидаву кінця 1980-х. Та і періодичним виданням «Вісник» назвати важко: з 1996 р. донині вийшли 52 його числа мізерним накладом – спершу 20, потім 500, а в останні роки – 300 примірників. І це на весь край, значна частина населення якого є нащадками запорозьких козаків.

За словами основного автора матеріалів «Вісника» – краснодарського україніста, голови місцевого осередку Наукового товариства ім. Шевченка Віктора Чумаченка, якось була спроба віддавати газету для продажу в кіоски. Відповідь була категоричною – ні. Тому газету особисто розсилає своїм знайомим на Кубані, в Україні та за її межами голова Товариства Микола Сергієнко.

Якими ж були основні теми «Вісника» впродовж цих років? Перегорнемо кілька номерів з кінця 1990-х.

У № 3 (8) за серпень 1998 р. вміщено статтю української поетеси з Кубані Євдокії Білої-Короленко, написану в 1910-ті рр. В ній на особистому прикладі вчителя розповідається про те, що початкову освіту необхідно провадити рідною мовою: читаючи в школі про ягідні кущі «калини, крижовника, шиповника», діти могли «впізнати» лише калину. І тільки коли вчителька спитала, в кого вдома є «аґрус або шипшина», мало не всі підняли руки…

Перше число «Вісника» за 1999 р., присвячене Тарасові Шевченку, відкриває раніше заборонений його вірш «Розрита могила». Тут же у статті «Два Кобзаря» В. Чумаченко пише про творчі паралелі між Т. Шевченком і «кубанським Кобзарем» – Іваном Вараввою (1925 – 2005), що деякі свої вірші писав на кубанському діалекті. Відомі його переклади Шевченка російською, що рясніють майстерно вплетеними і доречними там українізмами («Садок вишневый возле хаты…»). Саме Варавва включив до збірки «Песни казаков Кубани», виданої у 1966 р. (!), пісню «Ще не вмерла Україна», почуту ним у сільському клубі станиці Незамаївської. Якимось дивом цю пісню цензори прогледіли і схаменулися вже після виходу книги – у наказі Комітету в справах друку Ради Міністрів РРФСР вказано: «…до збірника включено пісню «Ще не вмерла Україна», що служила гімном петлюрівців і бандерівців, і кілька пісень, які перекреслюють історично-прогресивний характер возз’єднання України з Росією, хибно тлумачать діяльність Богдана Хмельницького».

Багато матеріалів «Вісника» носять досить вузько орієнтований культурологічний чи літературознавчий характер. Тому, коли кілька років тому один із кубанських бізнесменів, родом із Закарпаття, запропонував був видавцям «Вісника» фінансову допомогу, як умову він поставив зробити його доступнішим широкому загалові: додати дитячу сторінку, де б друкувалися кубанські казки у перекладі на російську мову, подавати більше матеріалів російською, щоб їх могли читати кубанці, які цікавляться своїм корінням. На жаль, до порозуміння не дійшло. В. Чумаченко каже, що чиновники з МЗС України, які відповідають за роботу з діаспорою, теж категорично відмовили у фінансовій підтримці «Вісника». Це особливо прикро, якщо порівняти «Вісник» із «Польськими ведомостями», що теж виходять у Краснодарі (а скільки там поляків у порівнянні з українцями!), вже не кажучи про розкішний вірменський журнал «Хачкар»!..

Цінним з історичного погляду є «Малиновий клин» – «газета товариства української культури Кубані», три випуски якої вийшли ще 1993 р. як рубрика в крайовій газеті «Кубанские новости», офіційному органі крайової Ради народних депутатів (!). Цю «газету в газеті» готували справді ентузіасти початку 1990-х. І, хоч не було у її видавців навіть української абетки (замість «ї» всюди «і», замість «є» – російська «э»), хоч помилок у текстах «не бракує» (це визнають самі автори), матеріали зворушують. Це – вірш Т. Шевченка про «завзятого Головатого», що привів запорожців на Кубань; вірш «Кобзар» І. Варавви; розвідка В. Чумаченка з циклу «Шевченко та Кубань» з передмовою Василя Барки, який підписався «кубанський український письменник», коротенька замітка «Українська культура на Кубані»… Цікавими є «Листи здалека» – з Парижа, Австралії, Мадрида, Лондона, Луцька. З Каракаса (Венесуела) пише Людмила Макаренко-Починок, яка народилася «в Катеринодарі (Краснодар) на Кубані в українській козацькій родині», на еміграції жила в Чехословаччині, Німеччині… Поважна пані питає, чи «є якась відомість» про її предків, і особливо хоче дізнатися «про загальний стан, спеціально національний, життя на Кубані», «чи там вже все є зросійщене, чи може там ще жевріє вогник української козацької стихії?»

 

 
Besucherzahler plentyoffish
счетчик посещений

Головна Новини Про МАУ Конгреси МАУ Національні асоціації україністів

Україністика у світі Конференції Родом з України Контакти