Олена Школьна
(Київ)
ПРЕСА ДОНБАСУ КІНЦЯ 19 – ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТТЯ:
ХРОНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ, ТИПОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ,
ТЕМАТИЧНІ АСПЕКТИ
Преса Донбасу була невід"ємною частиною преси Катеринославської
губернії, що відзначалася неабияким розмаїттям типів, жанрів,
тематики та поблематики. Сучасні Донецька та Луганська області були
околицею великої східноукраїнської губернії, але лише географічною.
В краї був зосереджений значний промисловий потенціал, активно
розвивалася торгівля, існували жваві контакти з різними регіонами
Російської імперії та інших країн Європи. Це, звичайно, сприяло і
розвитку преси як необхідної частини суспільного життя кінця
19-початку 20 століття.
Якщо залучити статистичні свідчення, то варто навести такі дані. Зі
114 видань Катеринославської губерніїї (не враховуючи 153 власне
катеринославських), у містах, що належать до сучасних Донецької та
Луганської областей виходило 74 часописи. Центром журналістики був
Луганськ – 34 часописи; за ним йшов Бахмут (нині – Артемівськ
Донецької області) – 14 видань; далі – Маріуполь – 11 видань; Юзівка
в означений період мала лише 5 часописів; та ще 9 міст регіону – по
одному виданю.
Цікаві свідчення подає книга "Газетный мир", видана у
Санкт-Петербурзі у 1911 та 1913 рр. У співвідношенні до загальної
кількості видань Російської імперії, преса регіону має такий
відсоток: Луганськ та Бахмут – 0,138 (1913), Маріуполь – 0,05
(1911), 0,496 (1913).
Справжній вибух у царині журналістики відбувся 1917 року – з"явилося
27 нових часописів. Попереднім піком у появі видань був 1911 рік –
11 часописів.
Більшість часописів виходили нетривалий час. Переступити
десятирічний рубіж існування вдалося лише таким виданням як "Листок
объявлений Славяносербского земства" (1903-1913), "Мариупольская
жизнь"(1906-1917) та "Народная газета Бахмутского земства"
(1906-1917).
Що стосується типологічної та тематичної палітри часописів регіону,
то розглянемо їх за хронологією появи основних груп преси.
Становлення преси Донбасу розпочалося з видання газет універсального
змісту, спрямованих на масового читача. Першим подібним виданням у
губернії, що вийшло за межами губернського центру, став „Мариупольский
справочный листок”. Цю газету з 15 грудня 1899 року до 12 січня 1900
року видавав і редагував П.Фалькевич. Вона виявилася недовговічною,
але дала початок газетній справі в місті, де в наступні роки
з’явилося з десяток часописів. Уже 1901 року той же
редактор-видавець розпочав випуск громадської, політичної і
літературної газети „Мариупольский листок” із періодичністю тричі на
тиждень, а в дні невиходу читачі отримували випуски телеграм
Російського телеграфного агенства. Це видання проіснувало до 1905 р.
1906 рік став одним із „найурожайніших” щодо появи масових
часописів. Це пояснюється прийняттям тимчасових правил про
періодичні видання, що дали широкі можливісті приватним особам у
заснуванні друкованих органів. Таким чином 1906 року в Бахмуті Ф.Балабанов
і Л.Каников сприяли появі „Донецкого вестника”, але з березня випуск
газети був тимчасово зупинений за розпорядженням
генерал-губернатора, поліція конфіскувала всі номери видання,
редакторів притягнули до відповідальності. Того ж року у Луганську
С.Рижков видавав щоденну газету „Донецкое эхо”. 1 лютого тут також
вийшов перший номер „Донецкого слова” – громадсько-політичної
газети, присвячений інтересам трудового населення Донецького
гірничо-промислового району. Редакторами-видавцями часопису були А.Єленєв
та І.Сладковський (з №11). Виходив він щодня, мав нерегулярні
додатки з інформаціями і телеграмами. Ця спроба випуску масової
провінційної газети теж виявилася недовговічною – вона припинила
існування 16 липня 1906 року. 4 травня 1906 року позначене позначене
появою нової політичної, громадської, економічної та літературної
газети „Мариупольская жизнь”. Редакторами-видавцями часопису були
рівзночасово С.А. та А.Г. Копкіни. Ця щоденна газета в 1906-1910 рр.
випускала додатки з поточними матеріалами і телеграмами. Починаючи з
1914 року і до 12 травня 1916 року, як додаток 1-2 рази на день
виходила ще одна газета під тією ж назвою з підзаголовком „телеграммы
петроградского телеграфного агенства и от собственных кореспондентов”.
Останній номер часопису з’явився 31 грудня 1917 року. „Мариупольская
жизнь” була найбільшою в місті, зуміла здобути авторитет серед
читачів.
Низка часописів побачила світ цього року в Луганську. З 29 серпня до
17 вересня за редакцією Б.Шульгіна видруковано 15 номерів
громадсько-політичної газети, присв’яченої інтересам трудового
населення Донецького гірничо-промислового району „Донецкая речь”. З
30 вересня до 11 грудня 1906 року за редакцією Л.Соколова виходив
громадсько-політичний орган, присвячений орган, присвячений захисту
інтересів праці, переважно в Донецькому промисловому районі „Северный
Донец”. З 12 листопада 1906 року до 27 вересня наступного року за
редагуванням А.-Б.Ривліна видавалася щоденна політична, громадська
та літературна газета „Донецкая истина”, що теж свої матеріали
підпорядковувала захисту інтересів праці. Вищеназвані луганські
часописи гострою соціальною спрямованістю викликали незадоволення
царської цензури, постійно потрапляли під нагляд, переслідування. Це
було, поряд із матеріальними проблемами, причиною їх короткого
існування. Нетривалий час виходив також „ Вестник Мариуполя”
(1906.№1, 9 грудня - №15, 29 грудня, редактор-видавець М.Коваленко).
Політична, громадська, літературна та економічна газета „Донецкая
жизнь” існувала з 18 жовтня 1909 року в Луганську.
Редакторами-видавцями її були Й..Житомирський, Л. Гіпшман (з №204 за
1910 р.) і Б.Руденський (з №732 за 1912 р.). У 1911 році з 5 березня
до 15 червня газета не видавалася з огляду на арешт редактора. У цей
час М.Кулашкін видав 80 чисел щоденної газети „Новая Донецкая
жизнь”. Потім часопис був поновлений під посередньою назвою й
проіснував до 31 жовтня 1914 року. Щоденна „Донецкая жизнь” була
найбільшою масовою газетою в Луганську, користувалася авторитетом у
місцевих читачів. Луганська газета „Донецкие вести” розпочала відлік
1 вересня 1911 року, потім мала річну перерву й поновилася у
1913-1915 рр. Видавцями були П..Ніколаєнко і А.Лейфер, редакторами –
уже названий А.Лейфер та А.Олешко, який замінив останнього у 1914
році. Упродовж 5 років (з 23 листопада 1911 р.) у Луганську
поширювалася щоденна газета „Донецький басейн”.
Досить недовгим було життя вечірнього щоденника „Бахмутский листок”
(1912.№1, 15 квітня - №13, 28 квітня, редактор-видавець
М.Мишнаєвський), наступником якого постала вже 1 травня „Донецкое
слово” (видавалася до 1913 р.) за участі редактора-видавця
Ю.Махлевича. Дві щоденні газети з’явилися у Бахмуті 1913 року: з 6
січня до 1 лютого виходив „Бахмутский курьер” (редактор-видавець
В.Малашенко), а з 16 березня по 6 серпня – вечірня „Бахмутская
копейка” (редактор-видавець О.Кашнікова).
У 1914 році у Луганську М.Моргенштейн створив часопис „Донецкий
курьер”.
„Бахмутская жизнь” – найбільша масова газета міста виходила з 20
вересня 1914 року до 9 квітня 1917 року. Редакторами-видавцями
значилися Л.Каников, П.Пилаєв (з №226 за 1915 р.) і М.Павленко (з
№348 за 1915 р.). Ця щоденна газета припинила свій вихід 9 квітня
1917 року.
У Маріуполі з 23 жовтня з 1915 року по 13 травня 1916 року виходила
щоденна громадсько-політична і літературна газета „Приазовская
речь”. Редакторами-видавцями її були Н.Букштейн, Г.Тагамлицький (з
№20 за 1916 р.) і Б.Бронштейн (з №27 за 1916 р.).
У 1917 році вийшло ще кілька масових часописів. Цей рік став
„врожайним” щодо збільшення кількості нових видань, але масових
серед них небагато. Зокрема у Юзівці це щоденна демократична і
соціалістична газета „Донецкая мысль”, що з’явилася в однойменному
видавництві за редакцією В.Загорського.
Так виглядає хронологічна послідовність появи масової періодики в
містах регіону. Мета і завдання цієї групи видань – подача
різнопланової інформації читачеві в найдоступнішій та
найпривабливішій формі, якомога повніше задоволення різноманітних
читацьких запитів. Найдовговічніші – це „Мариупольская жизнь”
(1906-1917), „Донецкая жизнь” (1909-1914), „Донецкий бассейн”
(1911-1916). Саме ці видання формували громадську думку, відображали
та фіксували місцеве життя, що робить їх цінними документами епохи.
Всі масові часописи регіону видавалися приватними особами. Це
пояснюється необхідністю для масової газети створювати індивідуальне
„обличчя”, можливе лише за умови вільного вибору ідеї часопису та
шляхів її впровадження в життя. Досвід діяльності видавців
вищезгаданих часописів заслуговує на детальніше вивчення, аби
з’ясувати фактори, що дозволяли періодичній пресі існувати впродовж
багатьох років, підтримувати репутацію серед читачів.
Наступну типологічну групу періодики у регіоні склали офіційні
видання. Поява їх зумовлювалася передусім необхідністю поширення
офіційної інформації. Офіційна преса у кількісному відношенні
виявилася нечисленною. Читацька аудиторія офіційної періодики –
широке коло посадових осіб, рядових службовців та всі, зацікавлені
подібною інформацією. Проблемно-тематичні матеріали, подані на
сторінках офіційних видань, стосувалися всебічного місцевого життя,
тому ця група періодики може слугувати цінним джерелом фактів і явищ
тогочасної дійсності, ретельно фіксуючи подробиці у документах і
статистичних звітах, що становили значну частину публікацій в
офіційних виданнях.
1 травня 1903 року в Луганську повітова земська управа започаткувала
видання безкоштовного „Листка обьявлений Славяносербского земства”.
Назва свідчила про намір установи знайомити населення із справами
земства, його рішеннями, давати різноманітні повідомлення. Зміст
газети складали здебільшльго офіційні матеріали, місцева хроніка і
телеграми щодо подій в імперії та за кордоном. Під цим заголовком
часопис проіснував до №62 за 1913 рік, починаючи з нового року,
змінив назву на "Известия Славяносербского земства” і періодичність
з трьох разів на місяць до двох разів на тиждень, продовжуючи
попередню нумерацію У 1915 році газета перейшла на щоденний вихід,
але з уведенням військового стану припинилася на невизначений час.
Натомість повітова земська управа під тією ж редакцією розпочала
випуск „Луганского листка”, проголошеного наступником „Известий
Славяносербского земства”. Наступного року часопис заснував додаток
«Ночные телеграммы» з оперативними повідомленнями про хід військових
подій та основні події в Росії. Вихід газети припинився в червні
1917 р. Такою була історія існування першого з тридцяти двох
періодичних видань, що виходили в Луганську в означений дослідженням
період – найдовготривалішого часопису, що змінював назви, але
впродовж чотирнадцяти років незмінно виконував загальну функцію –
інформувати читачів про справи місцевої влади та життя повіту. До
офіційних видань можна зарахувати ще один луганський часопис -
безкоштовний „Донецкий листок” (1903-1906), видавцем якого значилося
Опікунство селянських сиріт та округу Слав’яносербського повіту.
Першим часописом із 14, що зявилися в Бахмуті, теж було офіційне
видання. Ним стала у 1906 році „Народная газета Бахмутского
земства”. За основними ознаками – видавцем, метою та спрямованістю
на читацьку аудиторію часопис відповідав загальному характеру
офіційних часописів, уже знаних в губернії. Безкоштовні примірники
обов’язково надсилалися в усі волосні та сільські управління,
земським гласним, членам сільькогосподарської ради, лікарям,
фельдшерам і вчителям. Особлива увага зверталася на новини місцевого
й земського життя, сільського господарства, постійно подавалися
детальні звіти про засідання міської думи, обовязковим був відділ
„По России”. Тижневик ілюструвався малюнками. У 1917 році він змінив
назву, з 18 червня читачі отримували „Трудовой союз”, представлений
як громадсько-політична, соціалістична газета. Редагував її, як і
попередницю, голова земської управи. Останнє число з’явилося 26
жовтня 1917 року, не втримавшись, як і більшість видань, у мінливих
умовах того часу.
Ці газети схожі за змістом, основним хї завданням було повідомлення
про діяльність місцевої влади. Водночас вони використовувалися для
пропаганди ідей тієї чи іншої партії, залежно від того, представники
якої з них домінували в місцевому виконавчому комітеті.
Наступна група видань виникла з появою нових установ – рад, що
спочатку були суто представницькими органами, а надалі, стали
претендувати на владу в країні серед інших політичних сил. Перша
Рада в регіоні з’явилася в Юзівці. У грудні 1905 року вона видала 2
випуски свого друкованого органу – „Известий Совета рабочих
депутатов Юзовского района”, що стали перші періодичні видання у
цьому місті. Масово Ради виникали вже в 1917 році. У серпні на
території України налічувалося 252 Ради, 180 із них, тобто понад 70%
- на Донбасі. У їх складі спочатку переважали есери та
соціал-демократи, з другої половини року панівне становище в них
захопили більшовики. Ради активно видавали свої часописи, зміст яких
визначався тогочасними реаліями – велася агітація по виборах до
органів місцевого самоврядування та Установчих зборів. Було випущено
50 чисел „Известий Мариупольского Совета рабочих и солдатских
депутатов”. З’явилося 2 номера „Известий Совета рабочих и
крестьянских депутатов станции Гришино” за редакцією В.Донської та
Ф.Хацька. Вийшло 10 чисел органу робітничих депутатів Мар’ївського
району „Марьевский район” (редактор С.Стрельбицький), започаткувавши
початок преси в місті, що нині носить назву Первомайск. 120 чисел –
здобуток органу Єнакієвської ради робітничих і солдатських депутатів
„Народная газета”. „Известия Лозово-Павловского Совета рабочих и
крестианских депутатов” випускалися з березня 1917 року до 1918 року
(Лозово-Павлівка нині - Брянка Луганської області). Упродовж
березня-квітня вийшло 4 номера „Известий Луганского Совета рабочих и
солдатских депутатов”, редактором яких значився Г.Римський-Корсаков
(псевдонім – Ларін). З квітня до 27 червня видавалися „Известия
Совета рабочих и солдатских депутатов Макеевского горного района”,
який редагував С.Губергріц. Також починаючи з квітня у світ вийшло
10 чисел „Известий Советов рабочих солдатских и крестиаских
депутатов Кадиевского подрайона”, ставши першою газетою у цьому
місті. З 9 квітня до 20 серпня за редакцією Л.Злобинського
випускались „Известия Бюро Советов рабочих и солдатских депутатов
Центрального района”, що видавалися Радами Микитівки та Горлівки
(нині обидва міста злилися в одне). З 5 травня до 31 грудня Рада
робітничих та солдатських депутатів Лисичанського району видавала
свою щоденну газету „Голос рабочего” та додатково бюлетені до неї. З
липня 1917 до 1918 року видавалися „Известия Юзовского Совета
рабочих солдатских депутатов”.
Свою особливу історію в Донбасі мала партійна преса. 17 жовтня 1906
року вийшло перше число органу Луганського комітету РСДРП „Донецкий
колокол”. Найважливішим своїм завданням газета проголошувала
„выяснение нужд и интересов рабочего класса, его роли как борющегося
класса за политические и социальные идеалы человечества” (1906.№1).
З №2 часопис представлявся як орган трудових мас, чим визначав свою
читацьку аудиторію. Редактором-видавцем „Донецкого колокола”
зазначався більшовик Д.Розловський. Авторами газетних матеріалів
були переважно члени місцевого партійного осередку. Відділи часопису
носили такі назви: „Жизнь Донецкого бассейна”, „Из жизни партий”,
„Профессиональное движение в Луганске”, „Нам сообщают”, „Наши
сотрудники”, „Внутренние известия”, „Вести и слухи”. Друкувалися
також телеграми з повідомленнями про події в Росії та закордоном,
міська та кримінальна хроніка, огляди преси, літературні твори,
театральні рецензії, бібліографія, фейлетони, листи. Основну увагу
часопис приділяв матеріальному та політичному становищу пролетаріату
в суспільстві, умовам роботи, життя, медичного обслуговування
робітників, передвиборчій кампанії, що набула розголосу на той час,
проблемам партійного життя, аграрному питанню, профспілковому руху.
Текст в газеті верстався на 4-5 колонок. Спочатку часопис виходив
щотижня, з №5 перейшов на періодичність 3 рази на тиждень. Обсяг
становив 4 сторінки. 19 січня 1907 року на 20 номері „Донецкий
колокол” припинив існування. Закрили його за розпорядженням
генерал-губернатора. Причиною заборони газети стала публікація
матеріалів „Аграрный вопрос и социал-демократия” (1907.№16), „К
выборам в рабочее курии” (1907.№17), „За кем идти?” (1907.№18).
„Донецкий колокол” був першою легальною партійною газетою
Катеринославщини. Наступного року на Вознесенському руднику (нині у
межах Донецька) Донецький комітет РСДРП нелегально випустив 2 числа
гектографованої газети „Правда труда”.
Найбільше більшовицьких видань виникло у 1917 році, коли в країні
загострилася політична боротьба. Газети стали незамінними
помічниками в справі партійної агітації. Саме завдяки вміло
поставленій системі пропаганди більшовиками вдалося залучити до
своїх лав велику кількість прихильників. Щоденний орган Луганського
комітету РСДРП „Донецкий пролетарий” видався з 1 червня 1917 року до
31 березня наступного року. З 11 червня по 12 листопада 1917 року
виходив орган Бахмутського комітету РСДРП (об’єднаного) „Голос
социал-демократа”. Громадська, політична та літературна газета,
орган Слав’яносербського повітового та Луганського міського
комітетів РСДРП (об’єднаних) „Заря” виходила з 29 серпня 1917 року
до 1918 року. Наступні кілька видань видавалися іншими політичними
партіями. Так, Юзівський районний комітет партії
соціалістів-революціонерів випустив 13 чисел газети „Клич народа”.
Осередок тієї ж партії входив до місцевого культурно-просвітницького
комітету громадських організацій, де ще співпрацювали спілки
кооперативів, вчителів і земських службовців, повітовий народний і
шкільний комітети, товариства сільського господарства.
Політична організація, що називала себе Бахмутською окремою партією
народної свободи, видала того ж року 89 номерів газети „Народная
свобода” (редактори – Є.Стебельський та П.Грузенберг з №4). Спочатку
часопис виходив як тижневик, з №4 став щоденним.
Так виглядала палітра партійних видань у регіоні. Значну їх частину
складала більшовицька преса. Головна мета групи партійних видань –
агітація та пропаганда політичних ідей. Усі проблеми подавалися під
кутом зору того чи іншого політичного групування. Часописи
спрямовувалися на найширші маси, хоча основна увага зверталася на
робітниче середовище. Групу політичних видань представляли видання
партій та Рад. Такий великий і густонаселений регіон, як
Катеринославщина на початку ХХ ст., а особливо 1917 року – в
переломний етап життя Російської імперії, став ареною боротьби за
впливи серед різних політичних угрупувань. Головна мета партійних
угрупувань – агітація та пропаганда політичних ідей. До боротьби за
владу і впливи підключалися Ради, що активно видавали свої часописи
– численні „Известия”, зміст яких визначався тогочасними реаліями –
велася агітація по виборах до органів місцевого самоврядування та
установчих зборів. Такі часописи виявилися у Маріуполі, на станції
Гришино, у Мар"ївці, Лозово-Павлівці, Луганську, Єнакієвому. На
шпальтах цих видань відображалася ідейна боротьба, схрещувалися
погляди різних політичних груп, матеріалам була притаманна
категоричність висловлювань.
На Катеринославщині існувала група видань, об’єднана за
спрямованістю на читацьку аудиторію за національною ознакою. Їх
метою було задоволення потреби національних меншин зберегти свою
національну ідентичність, прилучитися до культури свого народу.
Перше єврейське видання з’явилося в 1907 році в Луганську. Це був
ілюстрований педагогічний науковий дитячий журнал „Апрахім”
("Квіти"). Друкувався він давньоєврейською мовою – івритом.
Редактором-видавцем часопису значився Б.Левнер. Як додаток до
тижневика вийшов російсько-єврейський кишеньковий словник. „Апрахім”
видавався до 1913 року. Це був єдиний часопис в регіоні, що
видавався мовою свого народу. Інші видання користувалися російською
мовою. Ще одне єврейське видання – ілюстрований журнал єврейських
дітей „Юный Израиль”. Він виходив у Луганську з 1909 року.
Редакторами-видавцями часопису були Ш.Люріє та Ц.Лейфер (з 1910 р.).
Упродовж 1910-11 рр. додатком до видання виходила серія „Еврейская
детская библиотека”. До №№1-8 за 1910 рік читачі отримали в додаток
російсько-єврейський словник „Малютка”. Тижневик припинився на №7
від 15 лютого 1912 року. Але в цьому році у тому ж місті, починаючи
з 12 січня виходив ще один ілюстрований журнал для єврейських дітей
„Цветник Иудеи”, редактором-видавцем якого значився Й. Житомирський.
Тижневик виходив до №8 за 1913 рік. Вищеназвані єврейські журнали
були єдиними дитячими часописами Катеринославської губернії.
Наступним етапом у розвитку єврейської преси став 1917 рік,
революційні події якого призвели до пожвавлення національного руху
всіх народів, що населяли Російську імперію. Орган Луганської
організації єврейської соціал-робітничої партії „Еврейский
социалист” вийшов 2 номерами. Видавцем газети значився С.Левін,
редактором – Й.Корін. Мету видання пояснює передова стаття другого
номера, що закликала до об’єднання всіх „кому дорога новая свободная
жизнь и интересы освобожденной еврейской демократии, кто хочет
сбросить плесень, накопившуюся за долгий период рабства на
поверхности еврейской жизни, кто хочет, чтобы река нашей
национальной жизни заиграла чистыми живительными струями, кто любит
свободу и боротся за неё – пусть организует новую еврейскую жизнь,
пусть примит участие в организации и борьбе за свободную
демократическую еврейскую общину”. Часопис вів передвиборчу
агітацію, відстоював програму партії, органом якої був. 23 липня
вийшла передвиборча листівка „Земля и воля”, яку видала муніципальна
комісія Бахмутського комітету соціалістів-революціонерів,
українських соціалістів-революціонерів та об’єднаної єврейської
соціалістичної-робітничої партії. У запропонованій читачам платформі
на виборах до Бахмутської міської думи проголошувалося: „Стоя на
страже интересов трудящихся масс, мы поддерживаем всё то, что
приближает нас к социализму ”. Матеріали газети носили агітаційний
характер прагнули привернути увагу виборців. 30 липня випущено
передвиборчу листівку „Земля и воля”, що була виданням муніципальної
комісії Луганського комітету соціалістів-революціонерів та
об’єднаної єврейської соціалістичної робітничої партії. Платформа
об’єднання на виборах до Луганської міської думи проголошувала таку
заяву: „Ставя своей конечной целью полное осуществление социализма,
мы, социалисты-революционеры, как защитники трудящихся масс
поддерживаем всё то, что приближает нас к его осуществлению”.
Головною метою цієї газети, як і попередньої було привернути увагу
виборців до свого об’єднання.
Такою невеликою була група єврейських видань у регіоні. Метою
вищеописаних часописів було сприяння зростання національної
свідомості єврейського населення краю. Особлива увага приділялася
підростаючому поколінню – вони мали змогу читати журнали, що
виховували їх в національному дусі. Часописи представників
національних меншин прийняли на себе функцію згуртування та
консолідації. Навіть якщо періодика не пропагувала конкретної
національної ідеї, вона працювала задля збереження національної
самобутності.
Що стосується літературно-мистецьких видань краю, то лише одне
змогло виділитися з загального ряду одноманітних аматорських
збірників. Це літературно-художній журнал „Первоцвет”, перше число
якого було видруковано в жовтні 1910 року. Видавався він учнями
Маріупольської Олександрівської чоловічої гімназії. Авторами
матеріалів були здебільшого самі учні, вони становили й читацьку
аудиторію журналу. „Первоцвет” друкував розпорядження по гімназії,
літературні твори різних жанрів – повісті, оповідання, нариси та
вірші, науково-популярні статті, бібліографічні огляди, рецензії на
книги та спектаклі. У листопаді 1911 року окремий номер був
присвячений 200-літньому ювілею М.Ломоносова. Наступного року до
століття Вітчизняної війни 1812 року теж був підготовлений
спеціальний випуск. Журнал друкувався на крейдяному папері,
ілюструвався фотографіями. Мав щомісячну періодичність. Останнє 13
число „Первоцвета” вийшло влітку 1914 року. Надалі з початком першої
світової війни видання часопису стало неможливим. Ще одна спроба
видання учнівського часопису відноситься до 1916 року. Учні
реального училища м.Бахмута спромоглися випустити три числа
щомісячного журналу „Проблески”. На цьому й закінчилася діяльність
літературно-мистецької преси регіону.
Мета цієї групи часописів – висвітлення літературно-мистецького
життя. Обмеженість творчого життя у провінції й була основною
причиною того, що така преса не мала особливого успіху. До того ж,
цим питанням приділялося достатньо місця на шпальтах масових газет.
Всі подібні видання виходили недовго. Найдовговічнішим був
маріупольський „Первоцвет” (1910-1914).
Спеціалізована технічна періодика Катеринославщини присвячувалася
здебільшого проблемам гірничої і металургійної промисловості, що
зумовлювалося зосередженням у краї підприємств цього профілю. Метою
даної групи видань було, передусім поширення фахової інформації у
середовищі спеціалістів, підвищення рівня їхньої кваліфікації, а
також пропаганда впровадження у виробництво нових технологій,
висвітлення діяльності місцевих підприємств. Групу технічної
періодики складали журнали, що містили серйозний фаховий матеріал,
аналітичні статті із загальнотехнічних питань, проблем технології
окремих видів виробництва, огляди спеціальної літератури. У системі
преси ця група спрямувалася на задоволення запитів певної читацької
аудиторії, висвітлюючи проблеми промисловості в краї, адже саме
гірничі та металургійні підприємства перетворили Катеринославщину в
індустріальний регіон, розвиваючи перспективні напрямки. Починаючи з
вересня 1912 року у Дебальцевому та Луганську видавався
гірничотехнічний і професійний журнал „Известия общества штейгеров”.
Випускали його товариство взаємодопомоги штейгерів і гірничих
техніків. Редагували часопис інженери О.Липський і Ф.Каун (з №2 за
1915 р.). З періодичністю 6 разів на рік журнал існував до 1918
року. Це був єдиний технічний часопис, що виходив за межами
губернського центру.
У 1914 році на Катеринославщині, як і в інших регіонах Російської
імперії, масово виникли видання, основним змістом яких були
телеграми. Це було зумовлене початком першої світової війни,
необхідністю подачі оперативної інформації про хід військових дій. У
краї такі газети з’явилися в Бахмуті, Єнакієвому, Микитівці, Юзівці.
Як правило, всі ці видання носили назву „Телеграммы Петроградского
телеграфного агентства”.
Варто задати ще видання, які неможливо віднести до якоїсь певної
типоглогічної групи. З 4 серпня до 2 вересня 1917 р. вийшло 4 числа
щотижневого органу Бахмутської організації учнів „Новая школа”, що
видавався виконавчим комітетом. Редактором значився Б.Купчик. 3
вересня вийшов один номер „Известий Бахмутского комитета спасения
революции”.
У регіоні існувало лише одне видання, що після зміни назви стало
українськомовним. З 1 липня 1917 року в Луганську почала виходити
селянска громадсько-політична, соціалістична і кооперативна газета
„Голос крестьянина”, яку видавали Слав’яносербська повітова
селянська спілка та Спілка кредитних і позиково-ощадних товариств. У
листопаді часопис змінив назву на „Славяносербский хлебороб”, а з 26
листопада перейшов на українську мову видання і став виходити щодня
як „Слав’яносербський хлібороб”, проіснувавши до 1918 р.
Такий короткий огляд преси Донбасу дозволяє скласти загальне
уявлення про традиції журналістики регіону. Але слід зазначити, що
детальніше вивчення цього масиву видань ускладнюється через
відсутність самого об"єкту дослідження. Лише 6 часописів знаходяться
у найбільшій книгозбірні нашої держави – Національній бібліотеці
України ім. В.Вернадського; 16 представлені у фондах
науково-дослідної бібліотеки центральних державних архівів України;
ще 2 наявні у Державному архіві Дніпропетровської області. Всі ж
інші чекають на свого дослідника у бібліотеках Москви та
Санкт-Петербургу.
Докладне і всебічне вивчення преси окремо взятого регіону,
безсумнівно, допоможе зрозуміти специфіку місцевого життя, додасть
суттєві штрихи до картини буття, створеної історичною наукою,
передасть живу атмосферу цікавого і складного часу – початку 20
століття, підкаже нові теми для історичних, політологічних,
соціологічних досліджень і дасть привід пишатися культурними
здобутками свого краю.
|
