Міжнародна

асоціація україністів

 mau-nau@ukr.net

написати листа

International association
 of Ukrainian studies

‌ Головна ‌ Новини ‌ Про МАУ ‌ Конгреси МАУ ‌ Національні асоціації україністів ‌

‌ Україністика у світі ‌ Конференції ‌ Родом з України ‌ Контакти ‌

VI Конгрес Міжнародної асоціації україністів

(Донецьк, 29 червня – 2 липня 2005 р.)

ІСТОРІЯ

Частина 2

Володимир Нікольський
(Донецьк)
ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ В УКРАЇНІ В КІЛЬКІСНИХ ВИМІРАХ: НОВІ ПІДХОДИ ТА РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

За радянських часів теренами України поступово і невпинно прокочувалися жорстокі хвилі, що знищували все на своєму шляху. Державні репресії тут мали свої особливості, обумовлені так званою “місцевої специфікою”. Визначення масштабів цих репресій є одним з найважливіших напрямків сучасних досліджень, що стосуються тоталітарного режиму в країні.
Джерельною основою цієї розвідки є документи фонду статистичної звітності Державного архіву Служби безпеки України (далі – ДА СБУ).
У зв`язку з тим, що подальші підрахунки, зроблені автором, базуються на опрацюванні десятків документів цього фонду, ми не робимо детальні посилання та відправляємо читача до монографії автора [2].
Нам підставі їх узагальнення та аналізу автор отримав такі кількісні показники, які характеризують політичні репресії в радянській Україні за період 1927 - 1961 рр. Часові межі дослідження визначені двома факторами. По-перше, перші статистичні документи органів ГПУ УСРР в ДА СБУ, що збереглися, датуються 1927-м роком. По-друге, згідно діючих відомчих правил статистичні звіти після 1961 р. для дослідників поки що недоступні.
За нашими підрахунками, у визначені роки органами держбезпеки на України було заарештовано 970.301 особу.
 

Таблиця 1.

РОЗПОДІЛ АРЕШТІВ ПО РОКАХ

* За 1958-1960 рр. наведено пересічні дані.

З таблиці видно, що найбільша кількість арештів була здійснена у 1937 р. – 159.573 ос., що становило 16,3% від загальної кількості репресованих за період, що досліджується. Якщо взяти 1937 - 1938 рр. (за термінологією органів НКВД це був час проведення “масової операції”, яку дослідники називають “великою чисткою”), то кількість заарештованих 265.669 ос., тобто – 27,3% арештів за всі роки.
У 1933 р. в Україні було заарештовано 124.463 ос.(12,8%). Це – другий показник за обсягом арештів. Якщо взяти вест період голодомору, то загальна кількість заарештованих становила 199.312 ос. (20,5%). Якщо підрахувати загальну кількість заарештованих за період примусової колективізації та розкуркулення і голодомору, то отримаємо 314.481 ос. (32,3%). Таким чином, близько третини арештів за весь період, що досліджується, припадало на ці роки.
Загальне число заарештованих в роки колективізації, голодомору та “великої чистки” дорівнюється 474.054 ос. (48,9%). Отже, майже половина всіх арештів припадала на ці роки.
За період від початку Другої світової війни до перемоги фашизму на Україні було заарештовано 175.820 ос. (18,1%). Отже, якщо взяти до уваги, що з другої половини 1938 р. кількість арештів різко зменшилася, то можна вважати, що основна частка арештів припадає на західні області, в яких проводилася так звана “зачистка території”.
З початку Великої Вітчизняної війни до її завершення на території України органами держбезпеки було репресовано 116.033 ос.(12,0%).
За весь післявоєнний період (1946 – 1961 рр.) було репресовано 117.365 ос.(12,2% від загалу). При тому, у 1946 – 1950 рр. значну частку заарештованих становили, особи, приводом чи причиною до арешту яких були події, пов`язані з війною.
У 1951 – 1961 рр. відносні частки арештів були в межах одного відсотка.
Якщо взяти пересічний показник за всі роки, то він дорівнюється приблизно трьом відсоткам. В середньому на рік припадало 28.538 заарештованих. Близькими до цих показників були 1929 р., 1935 р., 1944 р. та 1945 р. Тобто, це були роки середньої “інтенсивності” арештів. Значно перевищували кількість заарештованих та віднносні частки “екстремальні” 1933 р., 1937 р. та 1938 р.; порівняно великими букли відповідні показники 1931 р., 1932 р. та 1940 р.
Таким чином, у репресивній діяльності органів держбезпеки в Україні можна виділити не тільки “екстремальні” роки, а й констатувати значну їх мінливість як по роках, так і по періодах. Збільшення, зменшення чи певні стабілізація арештів були специфічною реакцією цих структур на зміни на внутрішній та зовнішній політиці радянської держави.
Розглянемо кінцеві результати діяльності каральних органів. Специфічність джерельної бази не дозволяє сьогодні простежити цифрові показники вироків та рішень по справах органів держбезпеки з розподілом по роках. Тому, обмежуємося цими даними по визначених нами періодах.
 

Таблиця 2.

КІЛЬКІСТЬ ВИРОКІВ ТА РІШЕНЬ, ВИНЕСЕНИХ СУДАМИ ТА ПОЗАСУДОВИМИ ОРГАНАМИ ПО УРСР ЗА ПЕРІОД З КІНЦЯ 1920-х – 1950-х рр.

Отже, згідно підрахунків, за весь період, що досліджується, органами державної безпеки було завершено слідство по справах, які потім були розглянуті судами та позасудовими установами, загальною кількістю на 757.975 особи. Цифра ця неточна, тому, що відсутні повні дані за 1927-1929 рр., 1930-р, 1932 р., 1934 р. та за червень-грудень 1941 р. (останні - по Західних областях України та центральному апарату НКВД). Тобто, їх уточнення може бути тільки в бік збільшення.
Розподіл по періодах був таким:
1927 - 1929 рр. – 8,3% від загалу за весь період,
1930 - 1936 рр. – 35,7%,
1937 - 1938 рр. – 26,2%,
1939 - 1940 рр. – 4,0%,
1941 р., 1943 - 1945 рр. – 9,0%,
1946 - 1957 рр. – 16,8%.
Якщо взяти пересічний показник за тридцять один рік, то він складає 24.450 ос. на рік.
По періодах пересічні щорічні показники були такими:
1927 - 1929 рр. – 21.076 ос. за рік,
1930 - 1936 рр. – 38.619 ос. –“- ,
1937 - 1938 рр. – 99.459 ос. –“-,
1939 - 1940 рр. – 15.252 ос. – “-,
1941 р., 1943 - 1945 рр. – 21.926 ос. –“-,
1946 - 1957 рр. – 10.581 ос. на рік . Тут треба виділити два підперіоди: 1)1946-1953 рр. - пересічний показник 15.621 ос., засуджена за рік ; 2)1954-1957 рр. – 500 ос.
Тобто, найбільш екстремальним був період “великої чистки”, найбільш спокійними період 1939-1940 рр., та підперіод 1954-1957 рр.
Було засуджено до смертної кари (розстріл та повішання) не менше 132.981 ос. (17,6%). Засудили до ув`язнення у концтабори, виправно-трудові табори, ДОПРи, тюрми та відправлено на каторгу не менше 320.009 ос. (42,3%). Було відправлено у заслання та вислано за межі країни 47673 ос. (6,3%).Звільнено судами та припинено прокуратурою справи на 132.469 ос. (17,5%).
Отже, засудили на смертну кару майже кожного шостого, на ув`язнення – дещо менше половини, у заслання та вислали – майже кожного шістнадцятого, виправдали – маже кожного шостого. Тобто, кількість засуджених на смерть та виправданих майже однакова.
У серпні 1962 р. обліково-архівний відділ КГБ при Раді Міністрів УРСР склав довідку “Відомості щодо кількості припинених та неприпинених кримінальних справ та осіб, що проходили у них”.
Ця довідка є офіційним документом, оскільки її підписав голова КГБ при Раді Міністрів УРСР генерал-лейтенант Нікітченко.
Нам не відома методика підрахунків авторів цього документу, тому зробимо деякі порівняння.
Загалом виділено п`ять періодів у репресіях.
 

Таблиця 3.

РОЗПОДІЛ ЗАСУДЖЕНИХ ПО ПЕРІОДАХ

(за узагальненнями КГБ УРСР)

За даними КГБ УРСР за період від встановлення Радянської влади до 1954 р. по УРСР було репресовано 946490 ос., з яких 205640 ос. – розстріляно. Тобто, відсоток розстріляних складав 21,7%.
Розподіл засуджених по періодах бав таким: до 1929 р. – 6,6%, 1929-1934 рр. – 23,9%, 1935-1940 рр. - 35,1%, 1941-1945 рр. – 26,6%, 1946-1953 рр. – 17,8%.
Ми перерахували кількість засуджених по періодах згідно даних КГБ УРСР.
 

Таблиця 4.

ПОРІВНЯННЯ ДАНИХ ПІДРАХУНКІВ АВТОРА

З ДАНИМИ ДОВІДКИ КГБ УРСР

Зроблені підрахунки дають такі результати.
Загалом у довідці КГБ УРСР кількість засуджених більше ніж у авторських підрахунках на 170.514 ос. Але по періодах, різниці мають такі особливості:
1)за 1929 - 1934 рр. авторські підрахунки дали результат на 118.720 ос. більше,
2)за 1935 - 1940 рр. дані довідки КГБ більше на 63.955 ос.,
3)за 1941 - 1945 рр. дані довідки більше на 183.562 ос.,
4)за 1946 - 1953 рр. дані довідки більше на 41.717 ос.
Відповідні різниці є й по вироках та рішеннях.
На наш погляд, ці різниці можна пояснити такими міркуваннями:
По-перше, невідома методика розрахунків, на якій базуються дані КГБ та відповідна джерельна база. Зокрема, ми не знаємо, чи враховували осіб, яких було звільнено в процесі слідства, безпосередньо органами держбезпеки. Сьогодні у фонді 42 Державного архіву СБУ нами знайдено лише окремі дані щодо цієї категорії: 1927 р. – 7.966 ос. звільнено до суду, 1928 р. – 4.905 ос., 1929 р. – 3.540 ос., 1935 р. – 3.615 ос., 1936 р. – 2.064 ос., 1940 р. – 4.181 ос. Ці люди, як правило були заарештованими, знаходилися певний час під вартою, а потім їх, взявши підписку про “нерозголошення”, відпускали. За підрахунками автора, зробленими за даними картотеки Донецької обласної редколегії “Реабілітовані історією”, у 1937 р. близько 4% заарештованих було звільнено слідчими органами, а у 1938 р. – понад 6%. Згідно юридичних актів, що діють сьогодні, ці люди вважаються репресованими.
По-друге, статистичні дані, якими користувався автор, як це й було обумовлено в розділі, за певні роки мають фрагментарний характер, тому й робилася екстраполяція, яка дає лише наближені результати.
По-третє, перевірити звітні дані з місць за окремі роки неможливо, тому що на початку 1950-х рр. вони були офіційно знищені, про що у справах є відповідні акти.
В четвертих, за період Великої Вітчизняної війни ми враховували дані лише органів НКГБ, які зберігаються в Державному архіві Служби безпеки України. Користуватися статистичними даними щодо репресивної діяльності органів “СМЕРШ”, що підпорядковувалися Наркомату оборони, автор не мав можливості, бо вони й сьогодні не розголошуються.
Можливо також, що до кількості засуджених у післявоєнні роки органами КГБ було долучено вбитих під час “оперчекістських” операцій проти УПА.
Зроблений аналіз кількісних показників вироків та рішень щодо обвинувачених, слідство по справах яких вели органи державної безпеки, дозволяє зробити такі висновки:
1)Значна їх частина мала нелегітимний характер, так як виносилася позасудовими органами. Це призводили до відомчого свавілля органів держбезпеки.
2)Різкі зміни так званої “партійної лінії” були визначальними факторами при вирішенні долі репресованих.
3)Жорсткість, характер співвідношення між різними категоріями вироків та рішень були у прямій залежності від внутрішнього та міжнародного становища держави.

Література
1. Державний архів Служби безпеки України. - Ф.42
2. Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х – 1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження. - Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2003. – 624 с
 

●Головна ●Новини ●Про МАУ ●Конгреси МАУ ●Національні асоціації україністів

●Україністика у світі ●Конференції ●Родом з України ●Контакти