Інна
Мартинчук
(Донецьк)
ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ ГРЕКІВ ПРИАЗОВ'Я
(2 пол. XIX – 30-і рр. ХХ ст.)
За висловом академіка М.Жулинського, “зміцнення української держави
немислиме без формування духовної незалежності суспільства, а
духовна незалежність передбачає наявність нової системи комунікації,
механізмів оперативної трансляції нових культурних явищ і традицій
власному суспільству і міжнародному культурному співтовариству.”
Формування духовності суспільства не можливе без вивчення культурних
явищ і традицій минулого.
Етнічна група північноприазовських греків почала формуватись в Криму
ще в період середньовіччя. Зараз її представники складають близько
91,5 тис. чоловік чи 85% всіх греків України [15]. Основні риси
традиційної культури приазовських греків формувались під впливом
різних історичних періодів: візантійської Таврики и Кримського
ханства, освоєння и бурного розвитку Новоросії, періоду боротьби за
власне національне відродження та будівництво української
державності [2: 1]. Доля цієї етнічної групи здавна стала
невід’ємною частиною історії України, а культура греків – однією з
складових сучасної культури поліетнічного населення країни. Саме
тому вивчення шляхів збереження і умов формування їх етнічної
культури в поліетнічному регіоні є доволі актуальним. Науковий пошук
в цьому напрямку допоможе не тільки поглибити знання про характер і
склад культурних процесів, але й на засадах поширення фактологічної
бази і теоретичних узагальнень надасть можливість визначити нові
шляхи вирішення етнополітичних проблем.
В другій половині XIX в. населення Маріуполя стало активно проявляти
інтерес до духовної спадщини Греції, історії та культури країни, де
проживали їх предки. Одним з найбільш популярних інформативних
способів задоволення цього інтересу було читання художньої та
наукової літератури, періодичних видань різного профілю, що
надходили з Греції. Однак це було недоступно багатьом маріупольцям
грецького походження, тому що більшість з них взагалі не могли
читати грецькою мовою. В 1866 р. жителі міста виписували лише 70
екземплярів газет, журналів та інших періодичних видань [18: 33]. В
1868-1870 роках були відкриті перші дві публічні бібліотеки. Вони
належали підприємцям грецького походження. Одна з них належала
колишньому міському голові С. Горбачову, її книжковий фонд
нараховував близько 500 найменувань як грецькою, так і російською
мовами. Власниками іншої були брати Попови, тут окрім абонемента
працювали "кабінети для читання". В 1886 р. була відкрита ще одна
публічна бібліотека. Однак, аналізуючи список книг, що зберігся в
бібліотеці, можна припустити, що до її фонду увійшли книжкові
зібрання попередніх маріупольських публічних бібліотек С. Горбачова
та братів Попових, які до того часу вже припинили існування [14:
177].
Важливою подією в житті міста було відкриття міської бібліотеки. В
1904 році грецький купець Чебаненко запропонував власну оселю для її
розташування. В перші роки роботи бібліотеки було закуплено 2743
найменувань книжкових видань на суму 6,5 тис. крб. Плата за
використання абонементом складала від 25 до 50 копійок, якщо книгу
видавали строком до 1 місяця. Водночас можна було взяти додому не
більш 3-х книг. В бібліотеці працював і читальний зал [14: 178].
Невелика кількість книг у фондах (не більш 3 тис.) і досить високі
тарифи за використання впливали на обмеження можливості бібліотек
проводити просвітницьку діяльність серед грецького населення. Фонди
сільських училищних бібліотек були відкриті лише для учнів, а не
дорослого населення. Вони не мали окремих читальних залів. Багато
сільських грецьких громад хотіли мати власні бібліотеки, але не
робили жодних кроків для цього, а чекали ініціативи з боку
училищного керівництва чи земства. Хоча були й виключення. Так, в
1897 р. мешканці грецького села Нова Миколаївка А.Г. Карамалі и Ф.А.
Кумілі при підтримці 110 членів громади зібрали пожертву у сумі 120
крб. для облагодження бібліотеки [14: 179].
Таким чином, протягом другої половини XIX – на початку XX ст.
відбувалося відкриття бібліотек і проводились народні читання, що,
окрім підвищення загального культурного рівня грецького населення,
розповсюдження в його середовищі необхідних в побуті, господарстві
та виробництві знань, заохочували широкі кола громади до відродження
національної свідомості, збереження духовної спадщини та залучення
до високих досягнень світової літератури і мистецтва.
Жовтнева революція в Росії, революційні події в Україні, розруха,
голод на деякий час загальмували процес відродження
національно-культурного розвитку, однак назовсім ці процеси
неможливо було зупинити. Відкриття національних видавництв та
створення мережі культурно-освітніх установ з метою розвитку
національної культури та мистецтва були відновлені у 20-х–30-х роках
ХХ ст. Бурхливе піднесення громадської діяльності, відчуття важливих
змін не тільки в політичному, економічному, а й в духовному житті в
столиці мали відголос й на місцях. Подібно до освіти, література,
музика, театр та інші галузі культурного життя того періоду
користувались певною свободою. Але потрохи політизованість
суспільства набувала все більшого розмаху, що не могло не відбитися
на духовному житті етносів. Оскільки культурно-просвітницькі
установи ? театри, музеї, бібліотеки та інші належали до структури
комітетів політосвіти, останні стали своєрідними цензурними
установами, які пильно стежили за ідеологічним наповненням цих
закладів [9: 12].
В другій половині 1920-х років при Ростовському грецькому
видавництві була заснована грецька секція Асоціації пролетарських
письменників, де видавались літературні альманахи «Нео Зої» («Нове
життя»), «Філологікон главахдаеман» («Літературна зоря») румейською
мовою. Тут були сконцентровані кращі представники літераторів, що
писали грецькою мовою: поет Янніс Харлампійович Канонідіс (псевдонім
„Ерістеас”), перекладач ї знавець понтійської і грецької дімотичної
мови Фемістокл Гріоріадіс, Костянтин Харлампійович Тархарас
(псевдонім „Канонідіс”), поет Іраклій Георгіадіс, А.Акурастос [5:
126].
Друга поліграфічна база грекомовних видань була створена в Маріуполі
у 1926 р. Тут до 1933 року Українське державне видавництво друкувало
художню і політичну літературу грецькою мовою. У Маріупольському
видавництві в різні роки вийшли друком збірки віршів грецьких поетів
А.Мацука, М.Данно, Х.Ахтира, Г.Костоправа, Д.Ерістеаса, А.Дімітріу.
В кінці 1933 року було створено Донецьке обласне грецьке
видавництво, куди була передана поліграфічна база для грецької
типографії. З 1933 по 1937 роки, крім газет, виходили літературний
альманах «Флогомінітрес спітес» («Іскри, що віщують полум’я»), потім
«Неотіда» («Юність», якої до 1937 року вийшло 5 номерів), дитячій
журнал «Неос махітіс» («Юний технік»), пізніше «Піонерос» [13].
У Маріуполі після створення грецького видавництва було організовано
літературне об’єднання молодих грецьких письменників і поетів під
творчім керівництвом Георгія Костоправа. Кількість його членів
швидко зростала. В 1932 р. їх було 9, в 1933 р. вже 14, а в 1936 р.
об’єднання нараховувало 30 чоловік. Серед його членів були видатні
поети, перекладачі, актори, режисери та інші творчі особистості:
А.Дімітріу (Мармарінос), В.Галла, Д.Теленчі, Х.Акрітос, М.Тишлик,
А.Мацура, К.Ханделди, Ф.Ялі, Г.Коссе, Ф.Узун, А.Шапурма [6: 125].
Творчість грецьких літераторів неодноразово була предметом розгляду
Спілки пролетарських письменників та поетів Донбасу, де відзначалось
не тільки кількісне зростання літераторів, а й якість їх творів [6:
126]. Особливу увагу привертала творчість Г.Костоправа, який
вважався засновником грецької поезії (складав вірші українською,
румейською мовами), був перекладачем, редактором журналу «Піонерос»,
укладачем альманаху «Неотіда», членом Союзу радянських письменників
СРСР. Народився він у с. Малий Янісоль. Працював редактором газети
«Колективістіс», очолював групу молодих письменників і поетів.
Обирався делегатом Вседонецького з’їзду пролетарських письменників,
що відбувся у м. Сталіно в 1933 році, I Всесоюзного з’їзду
письменників у Москві в 1934 році [8].
Друком вийшли його поеми «Лампус» (1932 р.), «Леонтій Ханахбей»
(1934), збірки віршів «Перші кроки» (1933), «Здравствуй, життя»
(1927) та інші [6, с.126-127]. Двічі проходили творчі звіти поета (в
1934 і 1936), де відзначалось, що творчість Г.Костоправа та інших
митців ? членів грецької літературної групи користуються великим
успіхом не тільки серед грецького населення, а й жителів Донеччини
взагалі [6: 111-112; 125-126].
Без сумніву, в 1920–30-і роки національні видавництва Донеччини
виконували важливу функцію знаряддя культурного будівництва,
проводили пошук нових форм і засобів роботи. Робота ця була в цілому
позитивною, але не завжди послідовною, цілеспрямованою. Все ж таки
проведену роботу в галузі культурного будівництва можна оцінити як
закладку фундаменту культурних перетворень в регіоні.
Заохочення широких кіл грецького населення, головним чином,
міського, до відродження національної культури, пізнання найкращих
творів українського та російського мистецтва починається з другої
пол. XIX ст., саме в цей час активно народжується театральний рух
серед греків Приазов'я. .
Перші театральні спектаклі в Маріуполі відбулися в кінці 40-х рр.
XIX ст. В місті не було спеціальних театральних приміщень і гастролі
театральних груп відбувалися у великих хлібних складах, що належали
місцевим купцям. Під час гастролей акторські групи давали спектаклі
також в приватних будинках і громадських місцях. Влітку спектаклі
проходили в ротонді міського театру, який був обладнаний дерев'яною
сценою, взимку – в будинку одного з найбагатших домовласників М.
Калері. Мрія В.Л. Кечеджі-Шаповалова побудувати споруду для
стаціонарного театру в Маріуполі здійснилась лише у 1887 р., коли
концертний зал (так було названо театр внаслідок скромного
приміщення) відкрив свої двері для глядачів. Це було значною подією
в культурному житті міста. Міська Дума прийняла рішення на десять
років звільнити В.Л. Кечеджі-Шаповалова від податків за володіння
концертним залом. Таким чином міська влада висловила вдячність
грецькому актору, режисеру и власнику концертної зали за внесок у
розвиток духовної культури греків Маріуполя. В його трупі грали
талановиті актори, які користувались успіхом у Маріуполі та виїздили
з гастролями до інших міст Російської імперії.
На сцені маріупольського театру пройшли спектаклі "Запорожець за
Дунаєм", "Наталка-Полтавка" та інші класичні твори українського
театру [14: 176].
Діяльність театральних колективів сприяла розвитку культурних
традицій в цьому регіону. На початку XX ст. в Приазов'ї було
відкрито ряд драматичних, літературних і музикальних гуртків,
культурно-просвітницьких об'єднань. Однією з головних цілей своєї
діяльності громади ставили національно-культурне відродження всіх
етносів, які проживали в Маріупольському повіті. Серед таких
об'єднань були "Товариство музичної школи", "Літературно-науковий
гурток", "Товариство літературно-драматичного мистецтва",
"Маріупольський літературно-вокально-музикальний гурток".
Велику роль у проведенні заходів цими товариствами і в поширенні
самодіяльного мистецтва відіграли викладачі маріупольських гімназій
і земські вчителі. Під їх керівництвом тільки впродовж 1906 р. в
міських середніх навчальних закладах були поставлені 4 спектаклі, де
акторами були учні гімназій. Всі спектаклі були благочинними і кошти
від них були передані для допомоги учням з бідних сімей. В цьому ж
році відбувся щорічний благодійний концерт, де прозвучали твори
Чайковського, Бетховена, Рубінштейна, Брамса, Дурандо та інших
відомих композиторів. Маріупольські гімназії мали постійний зв'язок
з театральними трупами професійних театрів, які давали безкоштовні
спектаклі для гімназистів [14: 177].
Сільська інтелігенція (вчителя народних шкіл, священики, земські
доктори, чиновники), а також окремі представники влади та члени їх
родин намагались підвищити рівень соціально-культурного розвитку
своїх односельчан. Вони ініціювали відкриття у повіті громадських
організацій: просвітницьких, благодійних и кредитно-споживацьких
громад. В 1913 г. в Маріупольському повіті було офіційно
зареєстровано 49 громадських союзи різних типів. Серед них:
"Товариство любителів музичного і сценічного мистецтва", "Благодійне
товариство" в с. Велика Каракуба, "Товариство
літературно-драматичного гуртка" в с. Великий Янісоль,
"Літературно-драматичне товариство" в с. Сартана, "Товариство
літературно–сценічного мистецтва" в с. Урзуф, "Музично-драматичне
товариство" в с. Богатир [2: 16].
Отже відмітимо, що діяльність театральних колективів, і тих, що
гастролювали, і місцевих Маріупольських, сприяла формуванню
культурних традицій в середовищі греків. Треба відзначити, що саме
через зусилля греків підтримувалось театральне життя приазовського
міста протягом другої половини XIX – на початку XX ст. Кращі зразки
української літератури, які розповсюджувались через театр, стали
поштовхом для розвитку самобутньої національної культури греків
північного Приазов'я.
Театральне мистецтво користувалося пошаною і популярністю серед
національних меншин і в славетні 20-і роки ХХ ст. Оскільки до 1929
року цим видом культури обмежувалась діяльність Наркомату освіти в
галузі мистецтва, комітети політичної освіти пильно стежили за їх
організацією та ідеологічним забарвленням репертуару, нещадно
боролися таким чином з «дрібнобуржуазною ідеологією театрів».
Культурні потреби ж населення задовольнялись в тому вигляді, який
вважався достатнім [17: 34-38]. В 20-і ? на поч. 30-х рр. в Україні
були організовані єврейський, грецький та російські національні
театри, польська драматична група, театральні гуртки майже всіх
національних меншин. Взагалі в Україні в цей час працювали 44
театральні групи артистів, з них 32 російські, 5 українських, 4
єврейських [4: 33]. Крім того, офіційними каналами виділялись
субсидії російським театрам в Києві, Харкові, Одесі.
Національний грецький театр був заснований за ініціативою
Г.А.Костоправа в 1932 році на базі Російського драматичного театру в
м. Маріуполі. У витоків театру стояли такі відомі грецькі режисери,
як Дранга (с. Сартана), Теленчі (с. Мала Янісоль). Обидва були
випускниками Харківського театрального інституту. З початку свого
існування театр був пересувним, не мав стаціонарного приміщення. В
1935 році Національний грецький театр отримав приміщення державного
драматичного театру. В планах його було розширення репертуару за
рахунок спектаклів національних митців, підготовка складніших за
декорацією і режисурою постановок [7]. З цього часу на сцені театру
ставились вистави рідною мовою. Переклади здійснювали Костоправ,
Теленчі, Галла. Спектаклі з успіхом проходили в Маріуполі,
грекомовних селах Донеччини. Проводилися гастролі в Харкові, містах
і селищах Кримського півострову [18: 144–146]. До репертуару
Грецького театру входили як класичні твори, так і твори сучасних
авторів. Серед них «Уявний хворий» Мол’єра, «Кам’яний гість»
Пушкіна, «Платон Кречет» Корнійчука, «Шестеро закоханих» Арбузова,
«Весна повертається» та «Осінні листя» Костоправа, «Логарізма»
Теленчі. Цей поет, прозаїк, драматург, перекладач румейською мовою,
актор, режисер, завідувач театральною частиною грецького театру був
з маріупольських греків. Закінчив Грецький педагогічний технікум,
потім Харківський музично-драматичний інститут. Крім відомої
театральної п’єси «Логарізма» («Розплата»), писав новели, друкувався
в періодичній пресі. Як і Костоправ був репресований в 1937 році
[8].
Склад театральної трупи був невеликим. До нього входили: А.Макдаліц,
Д.Черниця, В.Булі, М.Хасхачіх, В.Домбай, В.Ногаш, П.Мамуйдар,
Л.Карнаухова, Є.Узун, А.Аріх, Ф.Мак-Мак, П.Балахчі, Г.Севда, Ф.Лубе,
С.Ангічєр, В.Саул, Ф.Узун, М.Чіча, Я.Талах, М.Дангущі, В.Гаци,
Ф.Кашкер, А.Савіца, Ф.Гурджі. Крім акторів до трупи входили музики в
складі 6 чоловік, що грали переважно на національних музичних
інструментах: баяні, даулі, зурні. Протягом 1937-38 років практично
вся трупа була заарештована і репресована. В живих залишились
декілька чоловік. Відомо, що це В.М.Домбай, В.М.Булі, В.Г.Ногаш
[13].
В цей час відроджувалась і національна фольклорна музика, танці,
організовувалися самодіяльні колективи. Самодіяльний грецький
фольклорний ансамбль пісні і танцю був організований в 1935 році
Наумом Самойловичем Віткусом як ансамбль Сартанської МТС для виступу
на Всесоюзному фестивалі національних меншин [10]. Наступного року
на фестивалі ансамбль зайняв перше місце [1]. Присутній на фестивалі
Вс. Мейєрхольд високо оцінив творчість колективу. Ансамбль
проіснував недовго, вже в 1937 році він був ліквідований. В його
репертуарі були театралізовані виступи, традиційні обряди, народні
грецькі танці, пісні. В с. Сартана в цей час працював національний
самодіяльний грецький джазовий ансамбль, в якому брали участь
колгоспники старшого віку [11]. В період підготовки до Всесоюзної
олімпіади ансамблів в Маріупольській окрузі були організовані
музичний ансамбль вірменської молоді, а Сартанська МТС крім
фольклорного ансамблю, організувала грецький шумовий національний
оркестр [3]. Треба зазначити, що хоча вирішального значення в
культурному житті національних меншин ці колективи не відіграли, але
діяльністю своєю сприяли розвитку національної свідомості.
Пісні передавалися переважно жінками старшого віку як народна усна
творчість. Найбагатшими на пісні були села Ялта і Сартана, де ще
були живі великі знавці і аматори танкової і пісенної творчості.
Велику кількість пісень записали члени етнографічної експедиції, яка
відбулась влітку 1935 р. під керівництвом професора Київського
університету Д. Спиридонова. В процесі спілкування і збору
інформації записано 180 пісень, переважна кількість яких були
обрядово-весільними, застольними і танковими. Всі вони за змістом
поділялись на історичні, де була показана вікова історія грецького
народу до переселення в Приазов’є; побутові пісні, які розповідали
про складні родинні стосунки; пісні, складені після переселення [12:
171]. Всі вони подавалися в діалектичних варіантах. Експедицією
відзначалось, що найбільш щасливою в справі збереження скарбів
народної творчості виявилось с. Сартана, пісенна творчість в інших
селах обмежувалась частівками, які складалися у великі п’єси, але
були позбавлені єдиної теми, без зв’язку і послідовності. До цього
треба додати грецькі переклади з татарських і змішаних пісень, де
грецька мова чергувалась через вірш з татарською [12: 180-181].
Занепад мови та живої народної творчості протягом століть,
необізнаність молодого покоління з культурно-побутовою спадщиною
приводили до занепаду національних культур взагалі, тому діяльність
самодіяльних колективів сприяла збереженню не тільки рідної мови та
культури, а й допомогла розвинути національну свідомість.
Не можна, таким чином, заперечувати позитивних моментів в
культурно-освітній діяльності державних установ, наукових
організацій по відтворенню національної культури греків північного
Приазов’я. Серед них найбільш позитивним було надання можливостей
для відтворення національної традиційної культури, мистецтва та
фольклору, духовного життя етносу.
Підводячи підсумок розгляду вказаного питання, відмітимо, що
національно-культурний рух, що зародився в 2 пол. XIX ст., викликав
появу в місті Маріуполі й грецьких селах регіону цілу низку
різнопланових громадських організацій – благочинних товариств,
культурних гуртків та ін. Їх діяльність, спрямована на відкриття
національних навчальних закладів, популяризацію ідей
національно-культурного відродження засобами мистецтва сприяла
підвищенню етнічної самосвідомості та історичної пам'яті грецького
населення Північного Приазов'я.
У зазначений період значно просунулася діяльність національних
творчих об’єднань, гуртків, з яких вийшло багато талановитих митців.
Широкою підтримкою населення користувалась друкарська справа,
театральне мистецтво, аматорські фольклорні групи, що мало
позитивний вплив на розвиток культурних процесів серед грецького
міського і сільського населення.
Розглянувши процес організації та діяльності культурно-освітніх
установ, розвиток установ народної культури та мистецтва, можна
зробити певні висновки про стан духовного життя означеної
національної меншини. Ми вважаємо, що головною прикметою діяльності
культурних установ у другій половині XIX ст. було бажання греків
відтворити духовні традиції етнічної культури, збагатити її кращими
проявами культури інших етносів, тим не дати повністю асимілювати в
поліетнічному середовищі. В 20–30-і роки ХХ ст. державою були
створені певні умови для формування національної свідомості етнічних
груп. Коренізація й справді стала сильним поштовхом національного
розвитку, прояву самодіяльності та самовизначення етносів. Але
суцільна заідеологізованість, обмеженість самостійності, постійний
контроль та визначені рамки і напрямок духовного розвитку етносів
стали невід'ємними прикметами цього процесу. Отже, за умови надання
певної свободи для організації та діяльності театральних колективів,
творчих гуртків, самодіяльних ансамблів, народної творчості греки
отримали можливість національно-культурного відродження, формування
умов для консолідації етносу, піднесенню його свідомості. Але
зростаючий політичний тиск на свідомість населення, постійні
корективи культурних процесів потрохи нівелює більшість
етнокультурних надбань, приводить до фактичної втрати духовних
традицій етнічної культури греків.
Література
1.Ансамбль Сартанской МТС на театральном фестивале в Москве //
Социалистический Донбасс ? 1936, 5 сентября.
2.Араджиони М.А. Греки Крыма и Приазовья: история изучения и
историография этнической истории и культуры (80-е гг. XVIII в. –
90-е гг. ХХ в.): Пособие для студентов вузов и учителей общеобраз. и
нац. воскресных школ. – Симферополь: Б.И., 1999. – 132 с.
3.Грецький відділ виставки // Краєзнавство.- 1928.- № 6-10. - С.
75-76.
4.Затонський В.П. Національно-культурне будівництво і боротьба проти
націоналізму.? К.: Вид-во ВУАН, 1934.? 63 с.
5.Літературна грецька група // Літературний Донбас.? 1932.? № 3.?
С.126-127.
6.Літературний Донбас.? 1934.- № 11-12. ? С.110-112; 1936.?№ 5. – С.
124-126.
7.Маріупольський грецький театр //Социалистический Донбасс ? 1935,
28 ноября.
8.Маріупольський краєзнавчий музей. Музей історії та побуту греків
Приазов’я. Експозиція: «Греки Приазов’я: література та мистецтво».
с. Сартана. (автори: Л.Н.Кір’яков, Л.І.Кучугура, Р.І.Саєнко,
А.І.Папуш); Народний етнографічний музей. с. Старомлинівка. – 1996.
9.Марков В.Н. Советская система народного образования УССР. ?
Саратов, 1928. ? 65с.
10.Социалистический Донбасс. ? 1935, 30 июля.
11.Социалистический Донбасс. ? 1936, 15 августа.
12.Спірідонов Д. Історичний інтерес до говірок маріюпольських греків
// Східний світ.- 1930.- № 12.- С. 171-181.
13.Спогади випускників Грецького національного педагогічного
технікуму Г.С.Думбур, Л.Н.Кір’якова, П.С.Майтапової, В.Г.Сарбаш,
С.К.Теміра (записано з їх слів).? Сартана ? Старомлинівка.? 1998, 29
травня.
14.Терентьева Н.А. Греки в Украине: Экономическая и
культурно-просветительная деятельность (XVII - XXвв.). – К.:
«Аквилон-Пресс», 1999. – 352 с.
15.Федерации греческих обществ – 10 лет (2005 г.) – http: //
houme.skif.net.
16.ЦДАВО України. -Ф-413, оп.1, спр.1065. ? Протоколи, акти про
обстеження стану населених пунктів національних меншостей та
проведення культосвітньої роботи. ? 175 арк.
17.ЦДАВО України. ?Ф-413, оп.1, спр.150. ? Протоколи засідань РНК
УСРР, Наркомосу УСРР та листування про культосвітню роботу серед
національних меншостей – 190 арк.
18.Ялі С. Греки в УСРР. Харків, 1931.- 208 с.
|
