Ірина Кравчук
(Донецьк)
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ НА ДОНЕЧЧИНІ У 1945-1965 РОКАХ
Серед питань історії краю до числа маловивчених відноситься проблема
розвитку освіти, зокрема вищої, у ХХ столітті. Неможливо зрозуміти
та глибоко осягнути культурно-освітні процеси сьогодення без їх
всебічного вивчення у минулому, а також без дослідження відродження
та подальшого розвитку освітніх установ, особливо після Великої
Вітчизняної війни.
Питання повоєнної відбудови й подальшого розвитку навчальних
закладів Донеччини, як складової освітніх процесів країни, частково
вивчалося в загальноукраїнському розрізі, зокрема авторами
колективної монографії «Вища школа УРСР за 50 років» [12], де
охарактеризовано головні здобутки освіти в Донбасі. Після
проголошення незалежності України дослідження розвитку освіти
визначалось порівняно більшою достовірністю, об'єктивністю.
Насиченими фактичним матеріалом є праці М. Бистрої [10-11], в якій
автор стверджує, що сутність усіх заходів окупаційної влади у сфері
національної освіти зводилася до духовного обкрадання української
молоді.
У роботі А. Міхненка, яка торкається відродження соціальної
інфраструктури Донбасу [18], зроблено короткий порівняльний аналіз
стану вищої освіти в Сталінській області до війни та по її
закінченні, подано дані про збитки, завдані об'єктам освітньої
інфраструктури Сталінської області, розкрито діяльність вищих
навчальних закладів регіону після їх відновлення. Однак спеціальних
праць, присвячених проблемі розвитку вищої освіти на території краю
в повоєнний час, не існує.
Метою даного дослідження є висвітлення процесу відбудови й розвитку
вищої школи Донеччини у 1945-1965 роках – у період формування
сучасної державної системи вищої освіти у краї та створення
Донецького наукового центру.
Джерелами дослідження стали законодавчі й актові документи,
матеріали статистики, що зберігаються у фондах державного архіву
Донецької області, а також періодична преса. Вони дали можливість
визначити процес розвитку вузів та основні напрямки їх діяльності,
встановити кількість викладачів і студентів.
У міру того, як країна визволялася від німецько-фашистських
окупантів розгортався процес налагодження діяльності навчальних
закладів. У масштабах республіки вирішенням цих питань займалася
спеціальна урядова комісія на чолі із заступником голови РНК УРСР
Д.З. Мануїльським. Протягом квітня 1943р. - листопада 1944 р.
Раднарком УРСР видав постанови «Про поновлення роботи вищих
педагогічних навчальних закладів Наркому освіти УРСР», «Про
забезпечення вузів УРСР» [12: 365], які мали велике значення для
розбудови вищої школи у післявоєнні роки.
Відновлення навчання у вузах після визволення Донбасу відбувалося в
умовах подолання величезних труднощів, адже більшість вищих
навчальних закладів, що існували на території Донеччини до війни, з
різних причин припинили свою діяльність. Лише Сталінський
педагогічний та індустріальний інститути були евакуйовані до м.
Кунгур (Молотовської області) та м. Прокоп'євськ (Новосибірської
області).
У Сталіно було зруйновано корпуси індустріального, медичного та
педагогічного інститутів, розграбовано їхні лабораторії. Були
зруйновані й інші вузи регіону. В цілому збитки освітніх закладів
обчислювалися:
- Сталінського індустріального інституту в 55 млн.крб. [17: 30],
- педагогічних інститутів (Сталінського та Слов'янського) – 24
млн.крб. [13: 66],
- Сталінського медичного інституту – 54 млн.крб. [15: 15],
- Маріупольського металургійного інституту – 4,2 млн.крб. [8: 30].
Вузи, які діяли на території Донеччини до війни, поновили свою
діяльність у вересні 1943 - січні 1944 років, але їх
матеріально-технічне забезпечення було важким, що значною мірою
підривало навчальний процес [4: 63]. Повільно вирішувалася проблема
забезпечення навчальних закладів приміщеннями, місцева влада часто
ігнорувала розпорядження уряду про створення відповідних умов для
проведення занять. Більшість навчальних закладів не мала приміщень,
пристосованих до занять студентів [3: 2].
У вузах краю функціонувала типова для навчальних закладів України
структура: дирекція, деканати, кафедри, навчальна частина, відділ
кадрів, канцелярія, бухгалтерія. Їхню роботу спрямовувала рада
навчального закладу. Усі види навчально-методичної роботи
проводились за заздалегідь розробленими й затвердженими графіками
навчального процесу, індивідуальними планами викладачів, планами
роботи кафедр, факультетів. На кожному факультеті розклад занять
складався на семестр, затверджувався дирекцією і не міг бути
змінений. Студентські практики проводились за окремим
загальновузівським графіком. На засіданнях кафедр і методичних
секцій постійно обговорювалися актуальні питання теорії і методики
викладання дисциплін.
Незважаючи на те, що проводилася активна робота щодо поліпшення
якісного складу викладачів, штат професорсько-викладацьких кадрів не
був достатньо укомплектованим. У Сталінському індустріальному
інституті у 1954-1955 навчальному році не вистачало майже 28%
викладачів (109 осіб), у Слов'янському педінституті на той час
працювало лише 38 викладачів, 7 з яких мали вчений ступінь кандидата
наук і 2 особи були доцентами [2: 34]. У Сталінському медичному
інституті на той час працював 81 викладач [5: 3].
Станом на початок 1956-1957 навчального року у семи вузах
Сталінської області (без заочних) навчалося 13,7 тис. студентів [16:
19].
Значно активізувалася розпочата ще в перші повоєнні роки робота із
зосередження студентів однакового профілю в одному або в декількох
вищих навчальних закладах, де були найбільш сприятливі умови для
підготовки кадрів з певної спеціальності. У Сталінському
індустріальному та у Жданівському металургійному інститутах була
зосереджена підготовка кадрів з механічного устаткування заводів
чорної металургії.
Істотно розширився на початку 1950-х років Слов'янський учительський
інститут. У серпні 1952 року до нього приєднався Артемівський, а у
1954 році – Старобільський учительський інститути [1: 97].
Розширився і Жданівський металургійний інститут. У 1957 році там
нараховувалося 475 студентів [7: 29].
На підставі постанови Ради міністрів УРСР від 31 серпня 1954 року і
наказу Міністра УРСР від 9 вересня 1954 року Білоцерківський
учительський інститут іноземних мов, що виник 15 вересня 1949 року,
було переведено з м. Біла Церква Київської області до Горлівки
Сталінської області. До Горлівки приїхало 120 студентів та 50
викладачів. У 1956 році інститут розширився за рахунок студентів
факультетів англійської та французької мов, переведених до Горлівки
з Дніпропетровського учительського інституту іноземних мов. Це був
єдиний в Україні педагогічний вищий навчальний заклад, який готував
фахівців у галузі іноземних мов [19: 35].
У 1959 році до м. Донецька з Харкова було переведено інститут
радянської торгівлі, що був створений у 1920 році відповідно до
постанови Ради Народних Комісарів від 12 липня 1920 року і розпочав
діяльність у м. Києві, а з 1934 року був переведений до Харкова[19:
36].
Роль Донецького індустріального інституту в підготовці інженерних
кадрів різних спеціальностей для промисловості помітно зросла. У
зв'язку з цим Рада Міністрів СРСР у травні 1960 року прийняла
постанову про перейменування Донецького індустріального інституту в
політехнічний (ДПІ). На 40 кафедрах інституту працювало 399
викладачів, 153 з них мали вчені ступені докторів і кандидатів наук.
Серед них – академік АН УРСР, професор В. С. Пак, професори і
доктори наук М. А. Богомолов, В. Г. Гейєр, В. О. Сорокін,
О.К.Пресняков, П. Я. Таранов, Й. Ю. Брайнін. На 16-ти спеціальностях
навчалося 8,5 тис. студентів [17: 35]. Відтоді інститут розпочав
підготовку інженерів за новими спеціальностями, які відповідали
тогочасним напрямкам розвитку науки і техніки та потребам регіону.
У 60-ті роки в інституті відкрилося більше 30 кафедр. Інтенсивно
розвивався створений у 1959 році електро-технічний факультет. Тут
готували фахівців з автоматики і телемеханіки, електрифікації
промислових підприємств й установок, експлуатації електростанцій,
мереж і систем. У 1965 році вперше був проведений набір студентів до
групи зі спеціальності “Обчислювальна техніка”. З метою
вдосконалення навчального процесу і керівництва факультетами у 1965
році гірничо-механічний факультет було розділено на два: механічний
і електро-механічний.
Значним явищем у розвитку інституту було формування мережі
загальнотехнічних факультетів (ЗТФ), які ставали структурними
підрозділами інституту з вечірньою і заочною формами навчання. У
1960 році розпочали роботу загальнотехнічні факультети в Чистяковому
(Торез) і Горлівці. В подальшому ЗТФ було створено в Єнакієвому,
Амвросіївці, Харцизську, Красноармійську. Філіали інституту
працювали у Макіївці, Горлівці, Красноармійську. Краматорський
філіал ДПІ в 1960 році перетворився на самостійний інститут, у якому
в 1964 році було відкрито денне відділення [17: 93].
Значно зросла і матеріально-технічна база Донецького педагогічного
інституту. У 1961-1962 навчальному році інститут одержав нове
приміщення навчального корпусу (сьогодні – другий навчальний
корпус). Це значно покращило умови роботи педагогічного колективу
вузу. Туди було переведено історико-філологічний факультет та денне
і вечірнє відділення педагогічного факультету. На базі інституту
проводилась перепідготовка вчителів фізики та математики,
вихователів дитячих садків [14: 16]. У 1964 році у педінституті
нараховувалося 5 факультетів: історико-філологічний, математичний,
фізичний, хімічний та біологічний. У той час на 15 кафедрах
працювало 144 викладачі, 47 з яких мали вчені ступені і звання,
навчалося 3602 студенти [9: 2].
14 вересня 1964 року наказом Міністра вищої освіти УРСР Донецький
педагогічний інститут був підпорядкований Харківському університету
і став донецьким філіалом Харківського ордена Трудового Червоного
Прапора державного університету ім. М. Горького. Керував філіалом
учасник Великої Вітчизняної війни доцент М. Ф. Хорошайлов.
28 травня 1965 року постановою Ради Міністрів СРСР і відповідною
постановою Ради Міністрів України від 11 червня 1965 року було
організовано Донецький державний університет. (На території України
це був 8-й університет.)
На основі урядових постанов міністр вищої і середньої спеціальної
освіти України своїм наказом від 7 липня 1965 року дав конкретні
вказівки щодо організації і структури університету. Першим ректором
Донецького державного університету було призначено доктора хімічних
наук, професора Л. М. Литвиненка. Помічниками ректора університету з
навчальної роботи були В. Ф. Близнюк, С. С. Подарєв, М. Ф.
Хорошайлов, з наукової роботи – Б. Д. Дружко, з
адміністративно-господарської – Л. Г. Білогуров [14: 20].
У перший рік на роботу до університету було прийнято понад 60
викладачів. Колектив вузу збільшився з 173 чоловік до 251. Більше
стало викладачів, які мали вчені ступені та вчені звання. Це дало
змогу керівництву університету у короткий строк провести докорінну
перебудову роботи педагогічного інституту і перейти до підготовки
спеціалістів з університетською освітою. Реорганізація освіти в
університетську торкнулася насамперед факультетського та
кафедрального рівнів. Ще з 1964 року фізико-математичний факультет
був розділений на фізичний і математичний. Тепер кафедру математики
математичного факультету було розділено на п?ять самостійних кафедр:
диференційних рівнянь і геометрії (завідувач кафедри – академік Я.
Б. Лопатинський), прикладної та обчислювальної математики (завідувач
кафедри – П.В. Харламов), вищої математики (завідувач кафедри –
доцент О.І. Бородін), математичного аналізу і теорії функцій
(завідувач кафедри – Г.Д.Суворов), алгебри теорії ймовірностей і
загальної математики (завідувач кафедри – Й.І.Гіхман). Згодом
кафедра прикладної та обчислювальної математики була розділена ще на
дві кафедри – прикладної математики і теорії пружності та
обчислювальної математики.
Було розділено також історико-філологічний факультет. На історичному
факультеті замість кафедр основ марксизму-ленінізму, історії СРСР та
історії України було створено шість нових кафедр: історії КПРС,
політичної економії, філософії, історії СРСР, історії України,
загальної історії. До структури філологічного факультету увійшли
кафедри української мови і літератури, російської мови і літератури,
зарубіжної літератури, загального та слов?янського мовознавства.
Історичний факультет очолив І. І. Паніотов, а філологічний – доцент
О. Т. Васильківський. У січні 1966 року був створений економічний
факультет університету [14: 39].
15 жовтня 1965 року Міністерством вищої і середньої освіти України
було затверджено склад першої вченої ради Донецького університету
(43 чол.). Незабаром були створені науково-методична рада
університету, бібліотечна рада, науково-методичні ради факультетів і
науково-методичні комісії на факультетах.
Одночасно з появою ДонДУ в регіоні був створений Донецький науковий
центр у складі шести наукових академічних установ: Фізико-технічний
інститут, Донецьке відділення фізико-органічної хімії Інституту
фізичної хімії ім. Л. Писаржевського, Інститут прикладної
математики, Донецьке відділення Інституту економіки Академії наук
України, Обчислювальний центр, Ботанічний сад. Університет й
установи Донецького наукового центру склали єдиний науковий
комплекс, який дав можливість спільно і більш ефективно
використовувати як наявну матеріально-лабораторну базу, так і
потужний науковий потенціал.
Велика увага у повоєнні десятиліття приділялася студентству,
залученню його до науково-дослідної роботи, проведенню педагогічними
колективами виховних заходів серед студентської молоді тощо. У
галузі культурно-виховної роботи планувалися культпоходи студентів
до театрів і кіно, обговорення нових фільмів, організація зустрічей
із знатними людьми, героями праці.
Пильна увага приділялася організації та діяльності студентських
наукових товариств (СНТ), які активно діяли при кожному вузі. Рада
СНТ проводила роботу регулярно – 2 рази на місяць. Під час неї
студенти різних вузів обговорювали можливості обміну досвідом у
сфері наукових пошуків, обмінювалися досвідом організації діяльності
гуртків, випусків стінгазет [2: 25].
Участь студентів у науково-дослідній роботі була важливим чинником
розвитку в молоді самостійного творчого мислення, виховання у неї
відповідального ставлення до дорученої справи. Кращі студентські
наукові роботи направлялися на республіканські та всесоюзні
конкурси. Наприклад, у 1959 році з робіт студентів ДПІ 23 праці було
рекомендовано для участі в республіканському конкурсі, а 53 для
публікації у збірнику студентських наукових робіт. Усього на
кафедрах інституту працювало 46 студентських наукових гуртків, які
нараховували 146 студентів. У 1958-1959 роках членами СНТ були вже
близько 500 студентів [17: 88]. У той самий час у науково-дослідній
роботі кафедр брало участь понад 150 студентів.
Теми багатьох курсових і дипломних проектів виконувались
студентським консультативно-проектним бюро на замовлення промислових
підприємств. Наприклад, студенти третіх-четвертих курсів будівничого
факультету розробляли як курсову роботу проект промислової бази для
дорожньо-мостового виробничо-експлуатаційного тресту Сталінського
міськомгоспу, студенти-механіки й металурги виконували на замовлення
металургійного заводу спільний дипломний проект із реконструкції
75–тонного мостового крану в 100-тонний.
За завданням Сталінського раднаргоспу студенти ДПІ за спеціальністю
”Гірничі машини” розробили дипломні проекти “Обладнання для
комплексної механізації пластів під час застосування діагонального
розташування вибою”. Цей проект був запропонований кафедрою розробки
корисних копалин. Роботою студентів керували викладачі кафедри
гірничих машин і провідні конструктори Донгіпровуглемашу [17: 89].
Таким чином, у процесі відбудови та розвитку вищих навчальних
закладів, розширення їх науково-дослідної роботи велика увага
приділялася студентству, створенню сприятливих умов для його
активного залучення до дослідницької діяльності.
Отже, стан вищої освіти на Донеччині у 1945-1965 роках
характеризувався зміцненням учбової та матеріальної бази вузів. У
середині 60-х років ХХ століття в краї існувало вісім вищих
навчальних закладів (Донецький політехнічний інститут, Донецький
інститут радянської торгівлі, Донецький медичний інститут,
Слов'янський державний педагогічний інститут, Горлівський державний
педагогічний інститут іноземних мов, Краматорський вечірній інститут
(філіал Донецького політехнічного інституту), Маріупольський
металургійний інститут та Донецький державний університет).
У вузах області навчалося майже 24 тис. студентів (Підраховано за
даними матеріалів ДАДО). У 50-60-ті роки ХХ століття на території
краю була сформована сучасна державна система вищої освіти. Це
дозволило створити той фундамент, який сприяв становленню донецького
краю як потужного освітнього й наукового центру України.
Література
1. Державний архів Донецької області. - Р-3312, оп. 1, спр. 10.
2. ДАДО.- Р-3313, оп. 1, спр. 3.
3. ДАДО.- Р-3765, оп. 1, спр. 15.
4. ДАДО.- Р-4318, оп. 1, спр. 28.
5. ДАДО.- Р-4318, оп. 1, спр. 218.
6. ДАДО.- Р-4533, оп. 1, спр. 4.
7. ДАДО.- Р-4533, оп. 1, спр. 4.
8. ДАДО.- Р-4533, оп. 1, спр. 4.
9. Біографія вузу // Університетські вісті.-1989.-3 листопада.
10. Бистра М. Відновлення діяльності закладів освіти після
визволення України від німецько-фашистських загарбників (1943-1945
рр.) // Вісник Донецького університету, Сер.Б: Гуманітарні науки,
Вип. 2, 2001.- С. 225-235.
11. Бистра М. Національний компонент в політиці німецько-фашистської
окупаційної влади на території України у галузі освіти // Історичні
і політологічні дослідження. - 2003.- №2.- С. 56-61.
12. Вища школа УРСР за 50 років (1917-1967). Ч.1.- К., Вид-во
Київ.ун-ту, 1967.
13. Гринюк М. Освіта в Донбасі в роки Великої Вітчизняної війни //
Історичні і політологічні дослідження. - 2000.- №1.- С. 65-67.
14. Донецький державний університет / Г. Я.Пономаренко й ін.-
Донецьк, ДонДУ, 1998.-158 с.
15. Донецкий медицинский / ред.кол. Г. П. Кондратенко и др. -
Донецк, Донбасс, 1981. – 127 с.
16. Досягнення радянської України за 40 років. Статистичний
збірник.- К., ДСВ, 1957.- 151 с.
17. Історія Донату / ред.кол. О. А. Мінаєв і ін.- Донецьк, Восток -
Юг, 2001.- 361 с.
18. Міхненко А. Відродження соціальної інфраструктури Донбасу
(1943-1945 роки) // Історичні і політологічні дослідження. - 2001.-
№1.- С.128-136.
19. Освіта та наука Донбасу // Схід.- 1999.- Січень.
|
