Людмила Ковпак
(Україна)
ПРИРОДООХОРОННА ПОЛІТИКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ :
ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ ТА ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ (1991-2005 РР.)
Охорона та відтворення довкілля стали життєво важливими для України.
Розмах розвитку промислових галузей, незбалансована індустріалізація
спричинили серйозне погіршення стану природного середовища.
Здобуття Україною незалежності (1991 р.), демократизація
суспільства, вибір ринкової моделі економіки створювали сприятливі
передумови для розв'язання екологічних проблем. Час змушував
по-новому поставитися до екології - це і розбудовчі потреби
державотворення, а також критичний стан довкілля , наслідки
Чорнобильської трагедії на українській землі.
Ще з попередніх десятиліть за умов стрімкого збільшення техногенного
впливу на довкілля відбулося виснаження природних ресурсів України.
Протягом тривалого часу неконтрольоване свавілля
міністерств-монополістів Центру при потуранні місцевих владних
структур призвели до того, що загальне техногенне і антропогенне
навантаження в Україні стало в десятки разів вище, ніж в середньому
по колишньому СРСР . Займаючи близько 2,7 % території колишнього
СРСР, на Україну припадало майже 25% усіх промислових забруднень.[1]
Непоправної шкоди довкіллю було завдано аварією на Чорнобильській
АЕС , що трапилася 26 квітня 1986 р., після якої тисячі гектарів
колись квітучих українських полів й зеленіючих лісів були
перетворені на забруднену радіацією територію ... А збереження і
відтворення довкілля пов'язане із життям і здоров'ям громадян,
збереженням генофонду.
Незалежна Україна розглядала проблему оздоровлення навколишнього
середовища як один з важливих напрямків державотворення. Важливими
кроками стало прийняття у 1991 р. Верховною Радою Закону про охорону
навколишнього природного середовища і Закону про утворення
Міністерства охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди)
України (міністр - Ю.Щербак). 15 грудня 1994 р. на базі Мінприроди
України та Державного комітету України з ядерної та радіаційної
безпеки було створено Міністерство охорони навколишнього природного
середовища та ядерної безпеки України (міністри – Ю.Костенко,
В.Шевчук). З січня 2000 р. відповідне міністерство одержало назву -
Міністерство екології та природних ресурсів України (міністри - І.
Заєць, С.Курикін, В.Шевчук, С.Поляков). 4 лютого 2005 р. при
формуванні нового складу Кабінету Міністрів України міністром
охорони навколишнього природного середовища було призначено
П.Ігнатенка.
Що вдалося зробити в галузі природоохоронної політики ? За роки
незалежності створено нове природоохоронне законодавство. Екологічна
політика незалежної України на кінець 90-х рр. ХХ ст. ґрунтувалася й
реалізовувалася через прийняті Верховною Радою законодавчі акти : 4
кодекси - ( Земельний (1992), Лісовий (1994), Водний (1995) та
Кодекс про надра (1994)), а також закони України : “Про охорону
навколишнього природного середовища ”(1991), “Про
природно-заповідний фонд” (1992), “Про охорону атмосферного повітря”
(1992), “Про тваринний світ” (1993), “Про екологічну експертизу”
(1995),“Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку“
(1995), “Про поводження з радіоактивними відходами”(1998) , “Про
відходи “ (1998), “Про рослинний світ” (1999), “Про мораторій на
проведення суцільних вирубок на гірських схилах у ялицево-букових
лісах Карпатського регіону” (2000) , діяло понад 100 підзаконних
актів, інструкцій , нормативів. Затверджені та реалізуються "Основні
напрями державної політики України в галузі охорони довкілля ,
використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки"
(1998 р.). Розроблено Концепцію сталого розвитку України і Концепцію
забезпечення реалізації стратегії інтеграції України до
Європейського співтовариства в сфері екологічної політики.[2]
Багато зроблено в частині формування економічного механізму
природокористування та природоохоронної діяльності. Впровадження
еколого-економічних заходів створювало стимули до раціонального
використання природних ресурсів, а також реальні джерела
фінансування природоохоронної діяльності :
• запроваджено систему платежів за використання природних ресурсів
(надра, лісові , водні ресурси, диких тварин);
• удосконалено механізм формування стягнення платежів за забруднення
навколишнього середовища;
• 3 1994 р. у складі Державного бюджету України введено окремий
розділ “Охорона навколишнього природного середовища та ядерна
безпека”. Розділом передбачено видатки на охорону і раціональне
використання водних, мінеральних, земельних ресурсів, створення
лісових насаджень і полезахисних смуг, збереження
природно-заповідного фонду, утримання місцевих природоохоронних
органів;
• починаючи з 1992 р., в Україні побудовано систему державних
цільових фондів охорони навколишнього природного середовища на
загальнодержавному та місцевому рівнях, які ввійшли до складу
відповідних бюджетів.[3]
Вдалося здійснити реформаційний перехід від
адміністративно-командних - на нові, економічні методи регулювання
природокористування, тим самим природні ресурси вводяться до
повноцінного економічного обігу, створюються стимули до їх
збереження, охорони і відтворення.
Важливим здобутком є створення ефективної системи державного
управління природокористуванням і природоохоронною діяльністю , що
відповідає досвіду розвинених країн з ринковою економікою . Створено
Державну екологічну інспекцію, службу екологічного контролю на
державному кордоні – разом із інспекціями охорони Чорного і
Азовського морів, Головну державну інспекцію з нагляду за ядерною
безпекою та інспекцію з радіаційної безпеки, які забезпечують
контролюючу функцію. Створено Головне управління національних
природних парків і заповідної справи разом із мережею відповідних
об’єктів. Так, лише протягом 1998 р, органи Державної екологічної
інспекції здійснили перевірки природоохоронної діяльності 76300
господарських об'єктів, провели комплексні перевірки підприємств,
які включені до “Переліку екологічно небезпечних об'єктів України”.
У 1998 р. за порушення , пов'язані із використанням надр органи
Держекоінспекції призупинили діяльність 132 підприємств, на розгляд
органів прокуратури передано 84 справи, сума штрафів, накладених на
порушників становила більше 2,3 млн. грв.[4] Слід підкреслити, що
наша країна є володаркою дивовижної скарбниці природних ресурсів. А
це - важливий фактор та передумова економічного розвитку. Не всі
країни Заходу, навіть найбільш індустріально розвинені могли б так
похвалитися наявністю такої кількості та розмаїття природних копалин
, які існують в Україні (залізної руди, родовища марганцевої руди,
поклади вугілля, сірки, запаси озокериту, торфу, граніт, лабрадорит,
тощо).І сьогодні для України надзвичайно важливо розумно
розпорядитися дарами природи та вміло використати цей сприятливий та
надзвичайно вагомий чинник в ході проведення реформ економічного
розвитку. Отже, у 1991-2005 рр. розпочався й здійснювався перехід
від адміністративних до ринкових методів управління природоохоронною
діяльністю.
У червні 1992 р. молода Українська держава брала участь у роботі
Конференції ООН “Навколишнє середовище і розвиток /КОСР-92/”, яка
проходила у Ріо-де-Жанейро /Бразилія/. Вперше Україна
репрезентувалася на такому авторитетному міжнародному форумі як
нова, суверенна держава в центрі Європи. Україна підписала всі
основні прийняті там документи і брала активну участь в їх
обговоренні. Виступаючи з трибуни всесвітньої конференції, міністр
екології Ю.Щербак звернув увагу світової громадськості на екологічні
проблеми України, зокрема на страхіття Чорнобильської катастрофи та
пошук шляхів їх подолання. Один з найголовніших підсумків участі
української держави в Конференції ООН “КОСР - 92” влучно
відображають такі рядки з національної доповіді: “... стратегією
України є інтеграція її в європейське і світове співтовариство, і
“зелений”, екологічний канал зближення країн є один з найбільш
гуманних і ефективних”[5]. Станом на 2000 р. Україна уклала 20
природоохоронних конвенцій глобального та регіонального характеру ,
а також ще понад 20 міжнародних конвенцій, протоколів та угод
готувалися до підписання, ратифікації або приєднання.[6]
У Нью-Йорку 26 червня 1997 р. у роботі 19-ї спеціальної сесії
Генеральної Асамблеї ООН , де розглядалося питання “Порядок денний
на 21 століття”, брала участь й українська делегація , представники
якої, зокрема, відзначали: “...екологічна безпека - це наша
концепція і стратегія виживання. Відповідно до цього спрямовуємо
свої зусилля на реальну інтеграцію природоохоронної політики до
стратегії соціально-економічного розвитку. Забезпечення екологічної
безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території країни є
одним з пріоритетів державної політики, визначених Конституцією”.[7]
Отже екологічна безпека розглядається як одна з невід'ємних
складових національної безпеки України.
У червні 1998 р. представники України брали участь у розробці
Конвенції ООН “Про доступ до інформації, участь громадськості у
прийнятті рішень і доступ до правосуддя у питаннях, які стосуються
охорони оточуючого середовища ”. У м. Орхус (Данія) на
Пан-Європейській Конференції міністрів охорони довкілля 25 липня
1998 р. Конвенція була підписана 35 державами, в тому числі й
Україною.
20 жовтня 2000 р. на 55-й сесії Генеральної асамблеї ООН у Нью-Йорку
виступив міністр екології та природних ресурсів України І.Заєць. У
своїй доповіді міністр ознайомив представників світової
громадськості з основними напрямками природоохоронної діяльності в
України . Він підтвердив намір України - закрити Чорнобильську АЕС
15 грудня 2000 року, тим самим здійснити історичний крок по шляху
поліпшення екологічної безпеки в усьому світі.
Щоб діяти разом із світовим співтовариством у справі захисту
атмосфери, Україна підписала Рамкову конвенцію ООН про зміну
клімату. "Глобальне потепління клімату на планеті відбувається більш
швидкими темпами, ніж передбачалося”, — такий висновок міститься у
звіті ООН з навколишнього середовища за 2000 рік. Експерти ООН з
питань клімату у світі відзначили, що останнє десятиліття стало
найспекотнішим у ХХ столітті.[8] Результати наукових досліджень
свідчать, що глобальне потепління спричинене передовсім
господарською діяльністю людини. Всі країни світу мають здійснити
конкретні кроки з обмеження викидів в атмосферу так званих
парникових газів. Робота в цьому напрямку розпочалася ще у грудні
1997 р. на Всесвітній конференції з клімату в японському місті
Кіото. Надмірні промислові викиди в атмосферу створюють “парниковий
ефект”, що загрожує зміною клімату на Землі. 182 країни-учасниці
Конвенції закликали розвинені країни до 2008-2012 років знизити ще
на 5% промислові викиди. Передовсім, загальні викиди шести газів, що
спричиняють парниковий ефект. В Україні була створена Міжвідомча
комісія із забезпечення виконання Рамкової конвенції ООН про зміну
клімату. Спостереження за загальним вмістом озону над територією
України провадилися на 5 озонометричних станціях , розташованих у
Карадазькому заповіднику в Криму , у Києві, Борисполі, Одесі,
Львові, що засвідчували про деяке поліпшення стану озонового шару
над Україною. Позитивне значення мало здійснення Національної
програми вилучення з використання озоноруйнуючих речовин , цей
проект розпочато у 1998 р. та його запровадження відбувалося у
співпраці з США, Чеською Республікою, рядом інших країн.[9]
26 серпня - 4 вересня 2002 р. в Йоганнесбурзі (столиці ПАР)
відбувався Всесвітній форум сталого розвитку (“Самміт Землі”). До
Йоганнесбурга прибули лідери майже 100 держав, загальна ж кількість
делегатів Форуму перевищила 40 тис. Це - найбільший в історії ООН
самміт, у порядку денному якого найважливіше місце зайняли питання
поліпшення екології на Землі. Офіційна українська делегація брала
участь у пленарних засіданнях самміту та у її виступах були
відзначені кроки Української держави щодо захисту довкілля (зокрема,
закриття ЧАЕС, відмова від ядерної зброї , ін. ).Серед головних
питань Форуму - збільшення частки в енергетиці відновлювальних
джерел енергії (енергії сонця, води, повітря ), питання розвитку
систем водопостачання і каналізації в бідних країнах.[10] У
підсумковому документі - Йоганнесбурзькій декларації - серед
головних містився заклик до країн ООН ратифікувати Кіотський
протокол.
4 лютого 2004 р. Верховна Рада ратифікувала Кіотський протокол.
Україна має шосту у світі квоту щодо гранично допустимих меж на
викиди вуглецю. Україна має можливість продавати іншим країнам
частини своїх невикористаних квот. 16 лютого 2005 р. Кіотський
протокол вступив у силу. Необхідною умовою введення в дію Кіотського
протоколу було ратифікація його не менш ніж 55 країнами, на долю
яких припадає понад 55 % викидів озоноруйнуючих речовин. Загальна
кількість країн, котрі ратифікували Кіотський протокол до 2005 р.,
становить 141. Україна може отримати додаткові фінансові ресурси від
продажу своїх невикористаних квот іншим країнам, але отримані значні
кошти мають бути спрямованими лише на екологічні проекти і заходи.
Свідченням вагомого значення екологічних чинників для розвитку
українського суспільства ,свідченням розширення участі України у
міжнародній співпраці в галузі поліпшення стану довкілля стало й те,
що 21 травня 2003 р. до Києва прибули міністри природоохоронних
відомств європейських країн . У столиці України проходила 5
Всеєвропейська екологічна конференція під гаслом “Довкілля для
Європи”. Делегації з 49 країн брали участь у конференції. 4,5 тис.
делегатів були присутні на урочистому відкритті форуму. Але
найважливіше – це розробка шляхів збереження довкілля , внесок
України до загальноєвропейського процесу гарантування екобезпечного
розвитку континенту й усієї планети.
Які ж існують найгостріші екологічні проблеми в Україні, які є
найпріоритетні напрямки природоохоронної роботи в Україні ?
Ю.Щербак - відомий письменник, громадський діяч, перший міністр
охорони природи в незалежній Україні неодноразово у своїх виступах з
особливою тривогою наголошував на існуванні трьох найголовніших
екологічних проблем для України:
1/Чорнобиль;
2/ проблема питної води, зокрема, проблема Дніпра;
3/екологічна криза в Донецько-Придніпровському промисловому
регіоні.[11] Названі проблеми були особливо загрозливими через те,
що зумовлювати еколого-демографічну кризу, небезпечну для самих
основ існування народу.
Передовсім, розглянемо питання про мінімізацію наслідків
Чорнобильської катастрофи . Чорнобильська аварія позначилася в
цілому світі як найстрашніша техногенна й екологічна катастрофа,
водночас вона дала міцний поштовх для екологічного та
суспільно-політичного руху в Україні. На місцях колись квітучих
полів та зеленіючих лісів Полісся на десятки кілометрів простяглася
мертва зона... Після катастрофи на ЧАЕС 26 квітня 1986 р., на
значній території України, а також Білорусії та Росії, внаслідок
сформованої під час аварії хмари утворився радіаційний слід на
місцевості. Загальна кількість евакуйованого населення із зони
радіаційного забруднення у 1986 р. досягла 115 тисяч осіб.[12] У
1987 р. за межі 30-км зони аварії на ЧАЕС було відселено ще декілька
десятків населених пунктів, проживання в яких було визнано
небезпечним для людей. Таким чином утворилася зона відчуження.
Всього в Україні радіація забруднила територію 12 областей, 74
адміністративних районів, 2294 населені пункти. Загальна площа,
забруднена цезієм-137, в Україні становить понад 50 тис. кв. км. На
середину 90-х років переселення жителів найбільш забруднених сіл
Київщини та 12 сіл Житомирщини було завершено. Місцевість, яка
постраждала від Чорнобильської катастрофи, складає 1/12 території
України.[13]
Кабінет міністрів та Верховна Рада України розробили “Державну
довготермінову програму ліквідації наслідків Чорнобильської
катастрофи на період 1993-2000рр.”. Для послаблення трагічних
наслідків Чорнобиля для мільйонів громадян, вимагалося виділення
колосальних коштів та ресурсів з української економіки, що і без
того була виснажена. Так, на реабілітацію природного середовища та
захист постраждалого населення Україні приходиться спрямовувати
величезні кошти, які в окремі роки досягали 10-12% її річного
бюджету. Адже тільки в Україні від наслідків Чорнобиля постраждало
близько 3,2 млн. громадян, у тому числі 942 тис. дітей.[14]
Однією з умов мінімізації наслідків катастрофи на ЧАЕС було
міжнародне співробітництво. Прагнучи позбавити людство від загрози
Чорнобиля, Україна ухвалила рішення про виведення ЧАЕС з
експлуатації до 2000 р. , у грудні 1995 р. був підписаний Меморандум
про взаєморозуміння з країнами “великої сімки” про надання
фінансової допомоги при закритті ЧАЕС. У 1996 р. був закритий перший
енергоблок ЧАЕС. У липні 2000 р. у Берліні відбулася конференція
країн-донорів, де були оголошені конкретні внески країн “великої
сімки” , адже необхідна сума для повного виведення ЧАЕС з
експлуатації була великою - біля 700 млн. доларів. 27 вересня 2000
р. було підписано указ “Про заходи, пов’язані із актом закриття
Чорнобильської атомної електростанції” ; було створено спеціальний
оргкомітет з підготовки й проведення зазначених заходів. Й Україна
виконала своє зобов’язання - 15 грудня 2000 р. відбулося церемонія
закриття ЧАЕС, тим самим наша держава здійснила історичний крок по
шляху поліпшення екологічної безпеки в усьому світі. Отже , 15
грудня 2000 р. започатковано інженерно-технічну акцію закриття ЧАЕС.
Хоча остаточне виведення ЧАЕС з експлуатації та розв’язання усіх
супутніх цьому складному процесу проблем потребуватиме ще кількох
років та величезного обсягу фінансових і матеріально-технічних
ресурсів.
А якою ж була ситуація на ЧАЕС у 2005 році , якою була ситуація із
старим саркофагом ? В надрах об’єкту "Укриття" знаходилося близько
200 тонн залишків ядерного палива, і через недоступність багатьох
приміщень і високі радіаційні поля остаточно неможливо визначення
місцезнаходження всього палива. В об'єкті постійно відбувалися
руйнівні процеси, старіли його будівельні конструкції, зростала
ймовірність їх локального обвалення. Отже, "саркофаг" потребував
термінової заміни. 18 квітня 1997 р. було затверджено міжнародний
проект перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему
– “Shelter Implementation Plan”(так званий проект SIP), розроблений
спільно зусиллями урядів та спеціалістів України і держав “великої
сімки”. Реалізація проекту SIP при оціночній вартості у 2-2,5 млрд .
дол. розраховане на 35-50 років. У травні 2004 р. Європейський банк
реконструкції та розвитку (ЄБРР) оголосив тендер на будівництво
нового безпечного укриття над зруйнованим четвертим енергоблоком
ЧАЕС. Нове укриття у формі арки заплановано зібрати у безпечній зоні
біля 4-го енергоблоку і потім спорудити над старим Укриттям .
Планується, що нове укриття забезпечить герметичність реактора як
мінімум на 100 років.[15]
Найгострішою /за Чорнобилем/ загальнонаціональною проблемою є
екологічний стан басейну ріки Дніпро та якості питної води в
Україні.
Водні ресурси Дніпра становлять близько 80% їх обсягів в країні.
Дніпро забезпечує водою 2/3 всієї території України, 32 млн. жителів
України та 2/3 її господарського потенціалу . Тільки з території
України в басейн Дніпра щороку скидалося понад 12 млрд. куб. м
стічних вод, більшість з яких були забруднені сполуками азоту,
нафтопродуктами, солями важких металів, пестицидами та іншими
шкідливими речовинами. Великої шкоди завдало забруднення його
радіонуклідами в результаті аварії на Чорнобильській АЕС. Більш як
1,2 тис. км дніпровських берегів розмиваються, в наслідок чого
втрачено майже 8 тис. га земель.[16] Серйозне занепокоєння викликав
і стан малих річок, в басейні котрих формується 60% водних ресурсів.
Приблизно 17% населення України отримувало воду, що не відповідала
санітарним нормам.
27 лютого 1997 р. Верховна Рада затвердила Національну програму
екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної
води. Програма запланована на 13 років: її перший етап розрахований
до 2000 р., другий етап - до 2010 р.[17] Вперше в Україні розроблено
та реалізується загальнодержавна екологічна програма, в основу якої
покладено басейновий принцип вирішення завдань. Програму розроблено
з урахуванням світового досвіду розв'язання екологічних проблем
значних водних об'єктів: Великих озер, басейнів річок Рейн, Темза,
Сена тощо. Виконання програми здійснювалося шляхом реалізації
комплексу заходів організаційного , законодавчого,
нормативно-методичного та інформаційного забезпечення , проведення
науково-дослідних робіт з екологічного відродження басейну Дніпра.
Значною була кількість нових об'єктів, де велося природоохоронне
будівництво, а також таких, де впорядковувалось існуюче
водовідведення на об'єктах житлово-комунального господарства та
інших галузей. Відповідно до Програми у водосховища Дніпровського
каскаду, природні та технічні водойми, а також у Азовське море і
лимани Чорного моря в 1998 р. вселено 63,5 млн. особин різновікової
молоді цінних видів риб (товстолобика, осетрових, форелі, ін.).Та ,
на жаль, реалізація екологічної програми оздоровлення Дніпра
натикалася на чисельні труднощі.
Одним з пріоритетних напрямків природоохоронної роботи є реалізація
комплексу заходів щодо поліпшення якості питної води.
В системі централізованого водопостачання в 1998 р. не відповідало
державним нормативам “Питна вода” за санітарно-гігієнічними
показниками 12,5% досліджених проб. Найбільший відсоток відхилень у
системах централізованого водопостачання за санітарно-хімічними
показниками відмічається в Дніпропетровській, Донецькій, Луганській
та Запорізькій областях; за бактеріологічними показниками - у
Тернопільській, Миколаївській, Донецькій, Закарпатській та
Запорізькій областях. Залишається вкрай незадовільним стан
водопровідних мереж. Одним з напрямків є будівництво нових та
реконструкція діючих потужностей комунальних очисних водопровідних і
каналізаційних споруд. У 2000 р. 356 млн. грв. бюджетних коштів було
спрямовано на ремонт системи водопостачання і каналізації в
регіонах. Однак цього ще недостатньо для розв'язання всіх завдань.
Європейський банк реконструкції і розвитку прийняв рішення про
надання кредиту на оновлення водопровідної та каналізаційної мережі
у Запоріжжі, Львові та Севастополі.[18]
На межі екологічної кризи склалася ситуація в одному з найбільших
промислових регіонів України - в Донецько-Придніпровському . В
регіоні з 18% територією України, де проживає 28% населення,
вироблялося 40% загальних обсягів продукції української індустрії.
Тільки у Кривому Розі від стаціонарних джерел щорічно викидалося в
повітря 1,2 млн. т шкідливих речовин, десята частина викидів в
Україні. Основними джерелами забруднення були підприємства
енергетики, металургії, вугільної, хімічної та нафтохімічної
промисловості, а також автотранспорт. Цей сумний перелік міст із
збільшеними обсягами викидів в атмосферу включав /у порядку
зменшення концентрації шкідливих речовин/: Кривий Ріг, Маріуполь,
Запоріжжя, Макіївку, Дніпропетровськ, Донецьк, Дебальцеве,
Комунарськ, Лисичанськ . [19]
Екологічне становище у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та
Луганській областях складалося надзвичайно серйозне. Потрібна була
реорганізація виробництв, технічне переоснащення підприємств,
запровадження нового екологічно чистого устаткування, запровадження
нових технологій, посилення природоохоронних заходів. У 2000 р.
Управлінням екології і природних ресурсів у Донецькій області
забруднювачам повітря було пред’явлено понад 40 претензій на
загальну суму близько 300 тис. грв., а за порушення вимог водного
законодавства накладено штрафи на 166 тис. грв. Станом на грудень
2000 р. на Донеччині діяло 12 природоохоронних програм, на які
щорічно потрібно 400-500 млн.грв., але фінансування цих програм
залишалось недостатнім.[20]
На жаль, є й інші еколого-небезпечні регіони в України, які
потребують до себе уваги з метою поліпшення стану довкілля . Одним з
таких регіонів є Закарпаття . В листопаді 1998 р. страшне екологічне
лихо спіткало Закарпатську область - надзвичайної сили повінь, коли
вода захлинула десятки населених пунктів, сотні гектарів
сільськогосподарських угідь , дороги, житлові будинки, вщент
руйнуючи все на своєму шляху. За висновками експертів, паводок у
Закарпатті спричинили природні умови, але вони були обтяжені
антропогенною діяльністю людини. До природних причин паводку
відноситься складна гідрометеорологічна ситуація , особливості
гідрогеологічних умов Закарпаття, нестійкість гірських масивів,
висока водність річок перед паводком, ін. Антропогенними причинами
паводку стало тривале втручання людини, недбале в гірських умовах
ведення водного, лісового та сільського господарства, зокрема,
вирубування лісів і чагарників, розорювання крутосхилів, неякісне
спорудження захисних споруд, незадовільне виконання протипаводкової
програми на 1994-2000 рр. , тощо.[21] У 2001 р. стихія , попри
великі обсяги проведених протипаводкових робіт, знову повторилася на
Закарпатті - повінь 3-5 березня була ще страшнішою, ніж у 1998 р.
Рівень води був на цілий метр вищий , ніж 2 роки тому. Постраждало
12 районів і місто Хуст. Були підтоплені 255 населених пунктів і 33
569 будинків, серед яких 1669 - зруйновані, тимчасово відселено
майже 12 тис. чол.[22] Уряд України здійснив термінові заходи щодо
ліквідації наслідків повені .На величезну подяку заслужили урядові
та громадські організації ряду іноземних країн (Угорщини,
Словаччини, Чехії, Ізраїлю, США, ін. ), які організували доставку на
Закарпаття гуманітарної допомоги. На часі стояла розробка спільної
протипаводкової програми в рамках
українсько-угорсько-словацько-румунського прикордонного
співробітництва в регіоні Карпат. У Закарпатській області
зафіксовано 1250 зсувонебезпечних ділянок. Комплексна програма
протипаводкових і протизсувних заходів потребує підвищеної уваги і
фінансування у повних обсягах.
Одним із напрямків екологічної політики є збереження біологічного та
ландшафтного розмаїття. Це частково компенсує негативну дію
шкідливих забруднень і важливо для перспектив відтворення і
збереження довкілля. До Червоної книги України було занесено 381 вид
тварин та 531 вид рослин, яким загрожувало зникнення. Ці рідкісні
представники генофонду української флори і фауни потребували
особливої уваги. На початку 1993 р. Мінприроди затвердило порядок
видачі дозволів на добування /збирання/ тварин і рослин, занесених
до Червоної книги, у відповідності з яким це допускалося лише у
виняткових випадках для наукових та селекційних цілей. Розпочала
свою діяльність Національна комісія з питань Червоної книги.[23]
Здійснювалися заходи щодо збільшення площ і об'єктів
природно-заповідного фонду України та формування й вдосконалення
заповідної справи. Поступово площі природно-заповідного фонду
щорічно збільшувалися : у 1995 р. - вона становили 2,86% території
країни, а у 1996р.-3,2% (наблизившись середньоєвропейських
показників - 3,2%. За 1996 р. кількість природно-заповідних об’єктів
загальнодержавного значення збільшено ще на 42. Протягом 1998 р. в
цілому мережа ПЗФ збільшилася на 108 територій та об'єктів,
загальною площею 145,2 тис. га.[24] Загалом за 1992-1999 роки площа
ПЗФ зросла на 1037, 4 тис. га, або на 78,8%.Станом на 1 січня 1999
р. природно-заповідний фонд України мав у своєму складі 6728
територій та об'єктів загальною площею 2354,2 тис. га, що становило
3,9% території України. 21 вересня 2000 р. Верховна Рада затвердила
“Загальнодержавну програму формування національної екологічної
мережі на 2000-2015 роки”. Однак, на жаль, мали місце порушення норм
законодавства щодо природно-заповідних об'єктів, зокрема, у 2004 р.
такі порушення мали місце на території Дунайського біосферного
заповідника, відбувалося вирубування рідкісних лісових насаджень у
Пущі-Озерній під Києвом.
У 90 рр. ХХ ст. зросла роль громадських організацій в справі охорони
природи. «Зелені рухи» відіграли чи не визначальну роль в
зосередженні уваги суспільства на найболючіших проблемах екології,
впливаючи на формування природоохоронної політики держави,
підприємств, проводячи конкретні акції. Першою національною
неурядовою екологічною організацією став «Зелений світ»,
зареєстрований 1987 р. завдяки підтримці прогресивної інтелігенції -
О.Гончара, Ю.Щербака, С.Плачинди, ін. «Зелений світ» організував
сотні акцій-демонстрацій, мітингів, пікетів, конференцій, збирання
підписів, і відіграє значну роль у припиненні роботи ряду екологічно
небезпечних об'єктів. Зокрема, під впливом акцій "Зеленого світу"
було припинено будівництво Чигиринської, Кримської АЕС. У 1991 р.
групою відомих вчених був заснований Національний екологічний Центр.
Впливовими стали неурядові організації “Всеукраїнська спілка
врятування від Чорнобилів” , “Комітет порятунку Дніпра та малих
рік”, Національний екологічний центр “Довкілля” , Кримська асоціація
“Екологія і світ”, “Мама-86” (екологічна організація матерів, яка
має лабораторію для дослідження здоров'я дітей), “Дитина і
довкілля”, “Екоправо” , Українська екологічна ліга “Зелене дос'є”,
ін. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України
прагнуло до співробітництва із «зеленими» , надійшли пропозиції про
розробку і фінансування конкретних програм з природоохорони.[25]
Однією з найвпливовіших екологічних організацій України є “Грінпіс
–Україна”, заснована як національне відділення всесвітньо відомого
“Грінпіс-Інтернешенл”, що проводить компанії з захисту природних
ресурсів, за енергозбереження та альтернативну енергетику, проти
ввезення на територію України шкідливих речовин.[26] Ще однією
ознакою значного посилення уваги українського суспільства до проблем
захисту довкілля стало створення екологічної партії - Партії зелених
України (ПЗУ) , зареєстрованої у травні 1991 р.[27] 24 липня 2004 р.
у Києві у приміщенні Будинку вчителя відбувся ХІ з'їзд Партії
зелених України , який зібрав делегатів від 549 місцевих
організацій, чисельність ПЗУ становила понад 52 тис. Станом на 1
січня 2003 р. загальна кількість зареєстрованих громадських
організацій в Україні, що спрямовують свої зусилля на захист
природи, становила 49 (з них мали статус міжнародних 16, статус
всеукраїнських - 33), а також 30 об’єднань захисту населення від
наслідків аварії на ЧАЕС.[28] З метою співпраці урядових і
неурядових природоохоронних організацій при Міністерстві екології
діє Громадська Рада, до складу якої увійшли представники
зареєстрованих Мінюстом України громадських екологічних організацій
національного рівня. Громадська Рада бере участь у розробці багатьох
питань, зокрема, пов'язаних з екологічною експертизою значних
проектованих та діючих об'єктів (зокрема, Ташлицької ГАЕС у 1998
р.), у процесі прийняття рішень при розв'язанні екологічних проблем
збереження довкілля та відтворення природних ресурсів. За участю
громадських організацій і Мінекобезпеки проводилися різні
загальнонаціональні акції : «Зелена весна», День довкілля, тощо.[29]
Таким чином, серед національних пріоритетів в Українській незалежній
державі у 1991-2005 роки стояла й екологія. Україна робила кроки по
здійсненню такої важливої функції суверенної держави, як охорона
навколишнього природного середовища, регулювання еколого-економічної
діяльності, гарантування права громадян на екологічну безпеку.
Ефективне вирішення проблем охорони довкілля в Україні нерозривно
пов'язане з економічними реформами, утвердженням демократичних
принципів розвитку суспільства, високою екологічною свідомістю
людей. Основою сталого розвитку є паритетність відносин людина -
господарство – природа .
Література
1. Гарантувати екологічну безпеку планети // Урядовий кур'єр.-1997.-
26 червня.
2.Поточний архів Міністерства охорони навколишнього природного
середовища та ядерної безпеки України, /далі - ПА Мінприроди України
(1999 рік.) Національна доповідь “Про стан навколишнього природного
середовища в Україні у 1998 році”. 161 стор.
3. Там само.
4. Там само.-С.116.
5. ПА Мінприроди України . Виступ міністра Ю.Щербака на Конференції
ООН “Навколишнє середовище і розвитою” ./м. Ріо-де-Жанейро, 1992р./.
6.Литвин В.М. Україна : досвід та проблеми державотворення (90-ті
роки ХХ ст.).- К., С. 205.
7. Гарантувати екологічну безпеку планети ./ Урядовий кур'єр.-1997.-
26 червня.
8. Труд. - 2004. - 1 октября.
9. ПА Мінприроди України . (1999 рік). Національна доповідь “Про
стан навколишнього природного середовища в Україні у 1998
році”.-С.61-66.; Урядовий кур'єр . -2000 - 4 листопада..
10.Спроби захистити бідних і клімат . // Голос України .- 2002. - 3
вересня.
11. ПА Мінприроди України. Виступ міністра Ю.Щербака на Конференції
“До нової України - шляхом реформ”. Київ, 1992.
12. Поточний архів Міністерства України в справах захисту населення
від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС . Адміністрація зони
відчуження НВО “Прип’ять” . Бюлетень екологічного стану зони
відчуження за період з 1.01. 1993 по 30.06. 1993 р. / звітний період
/ для інформування населення . - Випуск 1. - С.5.
13. ПА Мінчорнобиля України . ; Там само. - С. 6. Эхо Чернобыля. -
1992. - № 41-44.; Чорнобиль : десять років подолання / За
матеріалами Мінчорнобиля України. Під заг. ред. В.Холоші. – К.,
1996. – С.4.; Екологічні проблеми розбудови громадянського
суспільства в сучасній Україні. - К., 2000. - С.78.
14. Чорнобильська арифметика . - Вечірній Київ. - 1999. - 14 квітня.
Чорнобиль : десять років подолання. – К., 1996. – С.4.
15. Труд. - 2004. - 18 июня. ; . Екологічні проблеми розбудови
громадянського суспільства в сучасній Україні. - К., 2000. -
С.78-79.
16.ПА Мінприроди України. Звіти міністерства про роботу 1991, 1992,
1993 роки.
17. ПА Мінприроди України. Звернення колегії Міністерства до
Верховної Ради , Кабінету міністрів України про невідкладні заходи
по оздоровленню екологічного становища в басейні Дніпра /1992 р./.
Оздоровимо Дніпро за 13 років. - Урядовий кур'єр.-1997.-3-16 січня.
ПА Мінприроди України. Національна доповідь “Про стан навколишнього
природного середовища в Україні у 1998 році”. - С.50.
18. ПА Мінприрорди України. Національна доповідь “Про стан
навколишнього природного середовища в Україні у 1998 році». - С.61.;
Труд.- 2000.- 31 августа.
19. ПА Мінприроди України. Звіти про роботу міністерства за 1991 ,
1992, 1993 роки.
20. Там само.; Донетчина - лидер по загрязнению окружающей среды. //
Сегодня.- 2000.- 22 декабря.
21. Катастрофа може повторитися. // Урядовий кур’єр. - 1999.-20
січня.; Закарпаття : 2 роки після стихії. // Урядовий кур’єр. -
2000.-4 листопада.
22. Національна доповідь “Про стан навколишнього природного
середовища в Україні у 1998 році”. - С.З ; Урядовий кур’єр. - 2001.
- (огляд березень - квітень). ; Закарпатскую область лихорадит от
паводка. // Труд. - 2001. - 9 марта.
23. Урядовий курєр. - 1993. - 11 березня.
24.ПА Мінприроди . Національна доповідь “Про стан навколишнього
природного середовища в Україні у 1998 році”. - С.52-53. Там
само.-С. 141, 157.
25.ПА Мінприроди. Звіти 1992, 1993 роки.
26. “Мобі Дік” допомагає Україні // Вісті з України .- 1994.- № 32,
серпень 3.
27. Поточний архів ПЗУ. Матеріали ХІ з’їзду ПЗУ . Київ, липень 2004
р.
28.Україна у цифрах у 2002 році. – К., 2003. – С.19;
29. ПА Мінприроди України. Національна доповідь «Про стан
навколишнього природного середовища в Україні в 1998 році».- С.
135-137.
|
