Вячеслав Калініченко
(Україна)
ДО ПИТАННЯ ПРО ХРОНОЛОГІЧНІ РАМКИ
ПОВОЄННОГО ГОЛОДУ В УКРАЇНІ
В історіографії про третій радянській голод міцно утвердилася думка,
що він мав місце в 1946-1947 рр. Та і самі назви праць І.П.Кожукала,
Ю.Г.Пилявця, І.О.Воронова, І.М.Маковійчука та інших дослідників
свідчать про це. В ході міжнародної наукової конференції 27 травня
1997 р., присвяченій 50-річчю цієї народної трагедії, теж не ставить
під сумнів усталені хронологічні рамки: 1946-1947 рр.[1] Але
ретельне вивчення документів, свідчення очевидців цього жахливого
соціального явища показують, що хронологічні рамки повоєнного голоду
ширші.
У 1945 р. в Україні селяни здали державі понад 56 % вирощеного
зерна. У багатьох колгоспах воно було вилучене майже все, включаючи
фуражний і посівний фонди, через що нічим було оплатити трудодні
колгоспникам. Як наслідок, наприкінці 1945 р. в ряді районів УРСР,
особливо на півдні, розпочалися, як сказано в документі, “серйозні
продовольчі труднощі”[2]. Як правило таким евфемізмом офіційні
джерела тих років називали голод. Вже в зиму 1945-1946 рр. “ми
харчувались як-небудь” – скаржились колгоспники Одеської області
Голові Верховної Ради УРСР М.С.Гречусі. Всі приміські поїзди на
Одесу, машини, коні і пішоходи без кінця рухалися в пошуках хліба та
інших харчів у місто – свідчили очевидці на початку квітня 1946 р.
[3].
Свідчення документів по Київській, Кіровоградській,
Кам’янець-Подільській (Хмельницькій), Запорізькій, Вінницькій,
Сумській, Одеській, Житомирській, Ізмаїльській, Полтавській,
Харківській, Дніпропетровській і Херсонській областям, тобто 13 із
25 областей УРСР, показують, що голод в цих областях розпочався
принаймні з зими 1945-1946 рр. і посилився весною 1946 р. [4]
Житель райцентру Оболонь Полтавської області М.І.Чесняк у листі до
В.М.Молотова 30 січня 1946 р. описав факти, що мали місце влітку
1945 р.: “Град вибив посіви на 75-85 % у 18 колгоспах району… А те,
що залишилося, все забрали і вивезли, і гноять на станції. Просимо
Вашої допомоги, не допустіть померти від голоду”[5].
З матеріалів військової цензури МДБ УРСР за час від 10 квітня по 15
травня 1946 р. відомо, що 7 тис. 330 громадян Київської,
Кіровоградської, Кам’янець-Подільської (Хмельницької), Запорізької,
Вінницької, Сумської, Одеської, Житомирської, Ізмаїльської,
Полтавської областей, листи яких були перехоплені цензурою,
скаржилися своїм рідним, які служили в лавах Радянської Армії, на
великі продовольчі ускладнення [6]. Листи свідчать про відсутність
хліба та інших продуктів харчування, голод і випадки голодної смерті
[7]. З них зрозуміло, що голод розпочався взимку 1945-1946 рр. Так,
2 квітня 1946 р. М.І.Бабенчук із села Татаренки Вінковецького району
Кам’янець-Подільської області писала своєму чоловікові: “…Тут життя
таке, що ми скоро поздихаємо з голоду, тому що нині вже нічого їсти.
За хліб – вже забули, а картоплі ще вистачить тільки на тиждень… Я
не маю надії, що переживу цю весну…”. Із сусіднього – Староушицького
району тієї ж області 3 квітня Т.В. Мельник прямо писала: “…У нас
невиносимий голод, люди пухнуть від голоду, люди пухнуть і
вмирають”. Теж писала 5 квітня 1946 р. Д. Крижанівська з міста
Вознесенська Одеської області: “У мене абсолютно нічого їсти, настав
справжній голод…”. Цій кореспондентці з Одещини 5 квітня вторив
колгоспник Пороховський із села Подобне Маньковецького району на
Київщині: “Починається голод, люди вмирають від голоду…”. Теж саме
писав 10 квітня 1946 р. Сіроштан із села Шубівка Кагирлицького
району Київської області: “У нашому селі становище погане. Люди
голодують. Багато хто опух від голоду. Нема ні хліба, ні картоплі…”.
“Діти пухнуть з голоду” – писала 11 квітня 1946 р. із іншого кутка
України – із Сумщини – мешканка села Червоне П.П.Штанько. “Життя
наше дуже погане, їсти зовсім нема нічого. Тато лежить хворий,
голодний” – сповіщав 16 квітня своєму брату Т.І.Майтаков із хутора
Козулька Верхньохортицького району Запорізької області [8].
Про голод взимку 1945-1946 рр. свідчить і той факт, що з лютого 1946
р. почався масовий наплив мішечників за хлібом у західні області
України з Одеської, Полтавської, Київської, Кам’янець-Подільської,
Вінницької та інших областей східного регіону республіки [9].
Таким чином, наведені факти свідчать, що голод в багатьох областях
республіки розпочався взимку 1945-1946 рр., посилювався весною 1946
р., поступово охоплюючи все нові території. А влітку 1946 р. посуха
позначилася не лише на посівах зернових культур, почала сохнуть
городина колгоспників і полегшення, як то завжди трапляється у
голодні роки, влітку не настало. І, як у червні 1946 р. сповіщали з
Апостолівського району на Дніпропетровщині, багато селян не мали сил
і можливості виходити на колгоспну роботу, їм нічого було брати з
собою, щоб пообідати в полі [10]. Н.Є.Мельник із села Антонівка
Буцького району Київської області 10 липня 1946 р. розпачливо писала
своєму сину, який служив у лавах Радянської Армії: “Врожай поганий,
все погоріло. Хліба нема, картоплі нема. У минулому році голодували
і в цьому будемо мучитися. Життя важке…” [11]. Подібну інформацію ми
маємо із ще одного району Київщини – Володарського, житель якого
Н.Ф.Цимбалюк 12 липня 1946 р. писав: “…Все посохло і згоріло, як у
полі, так і на городі. Хліба нема, картоплі нема. Краще здохнути і
не бачити голоду, ніж жити і голодувати. Передбачається 1933 рік…”
[12]. “У нас великий голод, все висохло і вигоріло, нічого нема. Я
все продала і проїла, прийшов вже такий кінець, що далі нікуди, діти
опухли” – читаємо в листі Н.І.Костриці з села Носківці Вінницької
області, датованого 13 липня 1946 р. [13]. Хліба нема, буде так, як
було в 1933 р. – похмуро сповіщав свого родича Х.Ковтун із села
Германівка Обухівського району на Київщині [14]. В селі Глибочок
Тальнівського району на Київщині у липні 1946 р. вже настав голод,
як “у тому зловісному 1933” [15]. Люди, що пережили страшний
голодомор 1932-1933 рр. у своїх листах до рідних влітку 1946 р.
вперто порівнювали ситуацію в їхніх селах з тим, що було в 1933 р. –
голод, жахлива смерть. “У дні війни все пережили, залишилася живою,
а тепер від голоду доведеться померти…” – гірко писала 28 липня 1946
р. А.Сталюк із села Харпажа Вінницької області [16]. У нас нині
найсправжнісінький голод. Від спеки все посохло, із колгоспу хліба
не дають і давати не будуть, сподіватися ні на що, страшна смерть
перед очима (липень 1946 р. село Оринине Орининського району
Кам’янець-Подільської області) [17]. Теж сповіщали із села
Журавлівка Тульчитського району на Вінниччині, села Андрушки
Житомирської області [18], села Суслівці Летичівського району
Кам’янець-Подільської області [19]. Та це ще не була вершина
страждань голодного люду. Пік голодомору припав на зиму 1946-1947
рр. та весну-літо 1947 р. [20] Вже в грудні 1946 р. керівництво
Чернівецької області сповіщало Раду Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У, що
серед сільського населення є “безбілкові захворювання” (таким
терміном вони називали опухлих від голоду людей), а на початку січня
1947 р. в селах рівнинних районів області – Хотинському,
Кельменецькому люди масово почали помирати голодною смертю [21].
Найважчий період голоду припав на весну 1947 р., коли вже скінчились
всі харчі і ще не з’явилася городина – згадувала К.М.Вержак із села
Подвірне Новоселицького району [22]. Це свідчення людей, що пережили
голод на Буковині. Подібна картина була і в Ізмаїльській області
(“особливо важкою була зима 1946-1947 рр.” – згадувала Х.М.Борисова
із містечка Татарбунари [23]).
Кілька місяців осені 1946 р. і весни 1947 р. були найважчим часом –
розповідала колгоспниця О.О.Сотникова із села Старовірівка
Нововодолазького району на Харківщині [24]. Продовольча скрута
почалася уже влітку 1946 р., а зима і весна 1947 р. стали часом
жахливих випробувань – сповіщала М.В.Бака із села Михайлівка
Велико-Багачанського району на Полтавщині [25]. Вже взимку і на
початку 1947 р. люди почали відчувати недостачу харчів. Весна і
початок літа були найтяжчими – згадував М.В.Удод із села Курган
Лебединського району на Сумщині [26]. На тій же Херсонщині вже на
початку грудня 1946 р., як писали у доповідній записці М.С.Хрущову
перший секретар Херсонського обкому КП(б)У О.Федоров та голова
облвиконкому Ф.Пасенченко, “є масові випадки виснаження дітей від
недоїдання, а в окремих випадках і опухання” [27]. Так, наприклад,
колгосп ім. Клапая Білозерського району у сім’ї колгоспника
Лазаренка було семеро дітей, які опухли від голоду, у колгоспниці
Чункул Матрени – п’ятеро дітей. У тому ж районі в колгоспі ім.
Сталіна були опухлі від голоду діти у колгоспниць Стрельцової і
Білової, решта 35 родин цього колгоспу відчували гостру потребу в
харчах. У колгоспі “Червоний прапор” Голопристанського району опухли
від голоду сім’ї колгоспників Холоднякова, Скакун Євдокії, Ямщенка і
Повар, а у 18 родинах цього колгоспу діти знаходяться у надзвичайно
виснаженому стані. У колгоспі “Рух до комуни” того ж району на межі
голодної смерті знаходилися родини колгоспників О.Г.Лунькова, Я.К.Шименя,
Є.О.Кагана, М.Є.Задорожного, В.І.Шкура, П.І.Гроса; у
Великоолександрівському районі опухлі від голоду були сім’ї
колгоспників Є.Рибаченка, О.Кущенка, О.Шпака, М.Онищенка, М.Шпака,
П.Саротняка, Є.Литвиненка, Є.Токаря; у Цюрюпинському районі в такому
ж важкому стані були родини колгоспників Є.С.Ващенка, Є.Г.Фурлета,
Є.М.Чмаря, Р.Є.Землякової, А.К.Гайдала, М.І.Молчанової,
Є.І.Сотникової, П.Є.Шахуріка; у Сивашському районі опухлі від голоду
були у сім’ях колгоспників І.Т.Довбаш, І.І.Балабуєва, Є.О.Корніцевої,
Н.І.Мирошниченка і т. п. Із 96 перевірених колгоспів (із всіх 896
колективних господарств області) були на початку 1947 р. виявлені
187 випадків опухання від голоду, а всього 50 тис. колгоспників
Херсонщини потребували негайної харчової допомоги від голоду. [28] І
це була тільки верхівка айсбергу однієї, з 18 областей України, яку
охопив голод взимку 1946-1947 рр.
Пік голоду, що припадає на зиму 1946-1947 рр. і весну-літо 1947 р.,
визначили дослідники В.Юрчук, І.Потанюк, Н.Гупан та інші [29]. Але
голод не закінчився восени 1947 р., як то утвердилося у літературі.
Цілий ряд свідчень очевидців голоду показують, що трагедія тривала
принаймні до весни 1948 р. (село Новоселиця Кельменецького району
Чернівецької області, село Чепелівка Красилівського району
Кам’янець-Подільської області, село Плахтіївка Саратського району
Ізмаїльської області) [30]. Голод не закінчився в 1947 р. – свідчить
російський дослідник В.Ф.Зима. Не такий сильний, як раніше, від
продовжував забирати людські життя в багатьох районах країни і в
1948 р. і навіть в 1949 р. [31]
Взимку 1947-1948 рр. через повторний неврожай і непосильні
хлібозаготівлі голод продовжував лютувати в Ізмаїльській, Одеській,
Миколаївській, Херсонській і Запорізькій областях України. Принаймні
800 тис. колгоспників страждали від цього лиха і потребували
термінової харчової допомоги від держави [32]. Чимало з ним померли
взимку 1947-1948 рр. Голод продовжував лютувати взимку 1947-1948 рр.
і навесні 1948 р. на Донеччині. Неврожай в 1947 р. охопив південні
райони цього краю, проте партійно-державне керівництво неухильно
проводило політику вилучення з села якомога більшої кількості
продукції, оскільки намагалось створити запас продовольства для
скасування карткової системи в країні наприкінці року. Знову
розгорнулась “рішуча боротьба за хліб”, за виконання “першої
заповіді хлібороба” [33].
У 1947 р. зерна пересічно з одного гектара в УРСР було зібрано вже
9,3 центнера, тобто значно більше ніж в 1946 р. Здавалось би, можна
зменшити голод у селі і помітне недоїдання у місті. Однак цього не
сталося, насамперед тому, що політичні постанови, які йшли
безпосередньо від найвищого партійно-радянського керівництва
держави, орієнтували хлібозаготівельний апарат, місцеві
партійно-радянські органи на нещадне викачування зерна. Так, у
неврожайний 1947 р. Сталінській (Донецькій) області 833 колгоспи із
1114 не змогли восени 1947 р. виконати план хлібозаготівель і
середня оплата трудодня в області було меншою ніж в 1946 р. Теж
трапилося і в сусідній Ворошиловградській (Луганській) області [34].
Як наслідок – продовження голоду.
12 листопада 1947 р. директор Манчушської МТС Першотравневого району
Сталінської області Палкак доповідав голові облвиконкому Алишеву, що
“багато робітників, як багатосімейні, так і одинаки, в цей час
знаходяться в дуже важких матеріальних умовах” тобто голодування, а
19 листопада того ж року голова Володарського райвиконкому тієї ж
області Гребенюк і секретар райкому КП(б)У Ільїн сповіщали центр, що
в багатьох колгоспах видане на трудодні зерно колгоспники вже з’їли
і прохають продовольчої допомоги. Врожайність городів населення дуже
низька, а в багатьох випадках посіви на городах загинули повністю. З
4 тис. 906 робітників і службовців району хлібні картки отримують
лише 2 тис. 32 чоловіки. Внаслідок “відсутності продовольства 180
сімей з колгоспів виїхали у різних напрямках”, а “ряд сімей,
особливо діди, баби, які залишились без годувальників, діти-сіроти,
інваліди Вітчизняної війни, які не отримують хлібних талонів,
знаходяться в надзвичайно напружених умовах” [35]. Голова
Будьонівського райвиконкому Горін 13 грудня писав, що “колгоспники
18 колгоспників, які отримали за І півріччя на трудодень від 150 до
300 г, відчувають нестачу продуктів харчування”, і прохав
продовольчої позики розмірі 30 т зерна [36].
Документи свідчать, що продовольчі труднощі продовжувались у Донбасі
і в 1948 р. Секретар партійної організації Оленівського
зернорадгоспу Ольгінського району Сталінської області Вишневській 22
травня доповідав секретарю обкому партії, що коли видавати кожному
робітникові по 500 г хліба на день, не рахуючи утриманців, то зерна,
то денна потреба радгоспу 335 кг, що складає на травень 10 тис. 380
кг. Але муки отримано всього 3 тис. 200 кг, яку “давно з’їли і
сидимо без хліба. Трудящі, особливо сезонні, відмовляються працювати
без хліба…” А 8 серпня Вишневський знову прохав домогти, тому що “з
1 серпня 1948 р. кожний працюючий у радгоспі отримує по 400 г хліба,
а утриманцям не видаємо нічого, оскільки у нас нічого давати”, на
“серпень одержали 4 тис. 100 кг муки, з потреби на місяць – 20 т
хліба” [37].
Від голоду продовжували вмирати і в 1948 р. У січні в
Краснолиманському районі Сталінської області, який найбільше
постраждав від голоду серед сільських районів Донбасу, внаслідок
дистрофії помер 44-річний житель с. Новоселівка М.М.Черняк. У лютому
в сім’ї Осипенко з хутора Вовчий Яр від голоду помер однорічний син
Олексій. У травні загинув від голоду 55-річний колгоспник Д.П.Сірий
з села Терни. У липні з діагнозом “дистрофія 3 ступеня, суха форма”
помер робітник С.М.Івков, який жив у селі Дробишеве, а працював у
Красному Лимані. У вересні голодною смертю помер у віці 81 року А.З.Брит,
який жив у селі Новоселівка [38].
І хоч 1947 року був добрий врожай, весь він пішов на покриття плану
державних заготівель. Весь хліб звозили до колгоспу і звідти
невідомо куди вивозили. Тому голод продовжувався довго: з зими
1945-1946 рр. до жнив 1949 р. Найважчим періодом була зима-весна
1947 року – свідчила колгоспниця А.М.Максимчук із хутора Діброва
Барського району Вінницької області [39]. А з іншого кінця України –
Полтавщини – свідчив колгоспник К.С.Костюк (село Калайдинці
Лубенського району): “Хоча найгірший період ми пережили в 1947 році,
хліба до схочу переважна більшість колгоспників не наїдалася десь до
1955 р. Відтоді заробітки в колгоспі, і , особливо, натуральна
оплата вже забезпечували більш-менш нормальне харчування” [40].
Таким чином, наведені факти дозволяють нам зробити висновок, що
хронологічні рамки повоєнного голоду в Україні – зима 1945-1946 рр.
– кінець 1948-1949 рр. Пік голодомору – зима 1946-1947 рр. – весна
1947 р.
Голод відступав дуже повільно. Щороку на протязі 1948-1949 рр.
влітку становище немов би поліпшувалося, з’являлася городина, молода
картопля і здавалось би голод відступав, але приходила осінь і з нею
немилосердні хлібозаготівлі, виконання та перевиконання планів
хлібоздачі, наступало загострення так званих “харчових труднощів” а
з ним дистрофія, опухання людей, випадки голодної смерті. Рух цього
маятника смерті було зупинено тільки після вересневого (1953 р.)
пленуму ЦК КПРС, коли нарешті почалось матеріально поліпшуватися
становище трудівників села.
Література
1. Див., наприклад: Кожукало І.П. 1946-1947 роки: Невідомий голод.//
Маршрутами історії. – К., 1990. – С. 262-270; Воронов І.О., Пилявець
Ю.Г. Голод на Україні у 1946-1947 рр.// Український історичний
журнал. – К.,1990. - № 8. – С. 14-32; Волков И.М. Засуха, голод
1946-1947 годов.// История СССР. – М.,1991. - № 1. – С. 3-19; Голод
1946-1947 років в Україні: Причини і наслідки: Міжнародна наукова
конференція. Київ, 27 травня 1997 р. Матеріали. – К.; Нью-Йорк,
1998.
2. ЦДАВО України. – Ф.2. – Оп. 7. – Спр. 3152. – Арк. 1; Голод в
Україні 1946-1947: Документи і матеріали. – К.; Нью-Йорк, 1996. –
С.13.
3. Голод в Україні 1946-1947: Документи і матеріали. – К.; Нью-Йорк,
1996. – С. 22.
4. Там само. – С. 22, 23, 26, 27, 31, 53, 84, 89.
5. Голод 1946-1947 рр. на Полтавщині. (До п’ятдесятиріччя трагедії):
Матеріали і документи. – Полтава, 1996. – С. 34.
6. Голод в Україні 1946-1947: Документи і матеріали. – К.; Нью-Йорк,
1996. – С.27.
7. Там само. – С. 27-30.
8. Там само. – С. 28-29
9. ЦДАГО України. – Ф. 1., оп. 23, спр. 3940, арк. 45-46.
10. Дніпропетровський облдержархів. – Ф. 19, оп. 5, спр. 99, арк.
14.
11. Голод в Україні. 1946-1947 років. Документи і матеріали. //
Український історичний журнал. – К., 1996. - № 2. – С. 134.
12. Там само. – С. 134.
13. Там само. – С. 135.
14. Там само. – С. 134,135.
15. Там само. – С. 134.
16. Там само. – С. 134.
17. Там само. – С. 135.
18. Там само. – С. 134.
19. Голод в Україні 1946-1947: Документи і матеріали. – К.;
Нью-Йорк, 1996. – С.83.
20. Там само. – С. 13; Веселова О.М., Панченко П.П. Ще одна трагічна
сторінка історії України.// Український історичний журнал. – К.,
1995. - № 6. – С. 115.
21. Холодницький В. Буковинський край у голодоморному вирі 1946-1947
років. // Голод 1946-1947 років в Україні: Причини і наслідки:
Міжнародна наукова конференція. Київ, 27 травня 1997 р. Матеріали. –
К.; Нью-Йорк, 1998. – С. 146.
22. Голод в Україні 1946-1947: Документи і матеріали. – К.;
Нью-Йорк, 1996. – С. 324.
23. Там само. – С. 318.
24. Там само. – С. 318, 319.
25. Голод 1946-1947 рр. на Полтавщині. (До п’ятдесятиріччя
трагедії): Матеріали і документи. – Полтава, 1996. – С. 46.
26. Голод в Україні 1946-1947: Документи і матеріали. – К.;
Нью-Йорк, 1996. – С. 312.
27. ЦДАГО України. – Ф. 1., оп. 23, спр. 3488, арк. 27.
28. Там само. – Арк. 27-29; Голод в Україні 1946-1947: Документи і
матеріали. – К.; Нью-Йорк, 1996. – С.136-137.
29. Голод 1946-1947 років в Україні: Причини і наслідки: Міжнародна
наукова конференція. Київ, 27 травня 1997 р. Матеріали. – К.;
Нью-Йорк, 1998. – С. 64, 126, 153.
30. Голод в Україні 1946-1947: Документи і матеріали. – К.;
Нью-Йорк, 1996. – С. 319, 320, 322.
31. Зима В. Последний советский голод.// Голод 1946-1947 років в
Україні: Причини і наслідки: Міжнародна наукова конференція. Київ,
27 травня 1997 р. Матеріали. – К.; Нью-Йорк, 1998. – С. 52.
32. Голод в Україні 1946-1947: Документи і матеріали. – К.;
Нью-Йорк, 1996. – С. 293-294.
33. Донецький облдержархів. – Ф.Р-2794, оп. 1, спр. 319, арк.
174-175.
34. Задніпровський О. Особливості голоду 1946-1947 років у
Донбасі.// Голод 1946-1947 років в Україні: Причини і наслідки:
Міжнародна наукова конференція. Київ, 27 травня 1997 р. Матеріали. –
К.; Нью-Йорк, 1998. – С. 120.
35. Там само. – С. 121.
36. Там само. – С. 121.
37. Там само. – С.121.
38. Там само. – С. 123.
39. Голод в Україні 1946-1947: Документи і матеріали. – К.;
Нью-Йорк, 1996. – С. 317.
40. Голод 1946-1947 рр. на Полтавщині. (До п’ятдесятиріччя
трагедії): Матеріали і документи. – Полтава, 1996. – С. 53.
|
