|
Віктор Заруба
(Дніпропетровськ)
ФОРМУВАННЯ МИХАЙЛОМ СЛАБЧЕНКОМ В ОДЕСІ
СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ІСТОРИКО-ЮРИДИЧНОЇ ШКОЛИ
Проблема виникнення, еволюції та розвитку наукових шкіл в
історико-юридичних дослідженнях українських правознавців є важливою
складовою сучасної парадигми студій минулого держави і права
України. В публікаціях О.Скакун, П.Музиченка, І.Усенка, В.Чеховича,
В.Кульчицького вже ставилося питання про наукову школу історії
українського права, про внесок окремих вчених, як то О.Левицький,
О.Лазаревський, Д.Миллер, М.Владимирський-Буданов, М.Василенко, та
наукових інституцій, - Комісії для вивчення історії західноруського
та українського права, Сектору держави і права АН УРСР, у
дослідження історико-юридичних питань, формування шкіл і напрямків в
означеній галузі знань. В цьому аспекті унікальним науковим явищем
можна вважати подвижницьку працю випускника юридичного факультету
Новоросійського університету (1910 р.), професора Одеського
інституту народної освіти (1920-30 рр.) та академіка ВУАН (1929 р.)
Михайла Єлисейовича Слабченка (1882 - 1952). Він зробив значний
внесок в організацію науки, дослідження історико-юридичних проблем
минулого України як численними працями, так і через наукове
керівництво та підготовку молодих вчених, шляхом формування
соціально-правової школи, в чому яскраво проявилися не лише його
науково-організаційні якості, але і риси педагога-новатора, котрий
вперше і востаннє в історії Одеси створив науковий осередок
загальноукраїнського масштабу і значення.
Життя і творчість М.Слабченка в цілому останніми роками привертали
увагу А.Санцевича [1], І.Усенка [2], С.Водотики [3] та автора цих
рядків [4]. Проте, питання наукової школи вченого, ще не
виокремлювалося в самостійну проблематику і не стало предметом
дослідницького аналізу. Звичайно, життя і творчість учнів М.Слабченка,
історія діяльності його школи (з ним і без нього) з часом стануть
об’єктом окремого монографічного дослідження (біографії,
історіософія, методика і методологія, наукові праці і шляхи), що
виходить за тематичні і об'ємні рамки цієї статті, мета якої полягає
у визначенні того факту, що являла собою школа правознавця
організаційно, ідеологічно і тематично. Ставлячи завдання розвідки,
відразу скажемо, що ця школа лише формувалася і через об'єктивні та
суб'єктивні чинники не склалася і не розгорнула на повну потужність
праці. Але її основні ознаки – лідер, видання, установи, ідеологія,
- в кінці 1929 року вже чітко простежуються.
Про те, що М.Слабченко був незаперечним науковим лідером, один з
його учнів - М.Рубінштейн, згодом писав, що “за умов, які склалися в
підборі кадрів [в ІНО – В.З.], він був, безумовно, одним з
найобдарованіших і в ряді випадків найкваліфікованішим з викладачів,
котрий зміг в русифікованому інституті примусити шанувати історію
України і вважати її чи не найголовнішим предметом”[5, с. 93 - 94].
Ім’я вченого знали не лише в Одесі. Його праці – з історії держави і
прав України (“Малоросійський полк в адміністративному відношенні”,
“Центральні установи України XVII – XVIII ст.”, “Судівництво на
Україні XVII – XVIII ст.”, чотирьохтомна “Організація господарства
України від Хмельниччини до світової війни”, “Соціально-правова
організація Січи Запорізької”, “Паланкова організація Запорозьких
Вольностей” та ін.) – вивчалися як класичні аспірантами
М.Грушевського, слухачами семінару О.Оглобліна в Київському ІНО,
введені до навчальних програм, їх використовували студенти, вчителі,
науковці. Історик права нагороджувався преміями ВУАН і НКО, у 1928
році без захисту дисертації одержав ступінь доктора історії
української культури, а в червні 1929 року – став академіком ВУАН.
Формувати школу науковців М.Слабченко розпочав з 1920 року, коли
перейшов на викладацьку працю до ІНО, де очолював предметну комісію
з історії, вів власні наукові дослідження і керував студентськими,
розробляв навчальні плани, програми, прочитав і видрукував кілька
курсів лекцій і спецкурсів. Власне першою структурною ланкою
створеною М.Слабченком став історичний кабінет, заснований
напровесні 1922 року, на другому поверсі університетського корпусу в
невеликій аудиторії. Тут вчений вів семінари, працював над книгами,
консультував студентів, а згодом аспірантів, приймав заліки та
іспити. Восени 1923 року М.Слабченко створює історичний гурток. Його
перше організаційне засідання відбулося 14 жовтня. На ньому вчений
виголосив доповідь: “Українські братства після Люблінської унії”, а
студентка А.Лавріненко зачитала реферат “Магдебурзьке право й цехи
на Україні”, та зробила дві доповіді: “Карбування грошей в
Гетьманщині за Самойловича” і “Перевози на землях Запорозьких
Вольностей” [6, с. 158 - 165].
Наступною установою школи можна вважати семінар підвищеного типу з
соціальної історії, заснований вченим у вересні 1924 року. В ньому
обдаровані студенти і випускники більш поглиблено вивчали теорію
фаху, методику і методологію дослідницької праці, писали реферати,
статті, курсові роботи, готували доповіді за першоджерелами. Щороку
керівництво ІНО намагалося ліквідувати семінар М.Слабченка і вченому
доводилося боротися за своє дітище з партосередком та правлінням [7,
а. 12]. За роки існування (1924 – 1930) семінар мав шість випусків
(останній – вже без керівника), кілька десятків студентів поглибили
в ньому знання, випробували сили, підіймалися сходинкою вище – ішли
аспірантами до науково-дослідницької кафедри. Про ефективність праці
свідчить листи історика до завідуючого Укрнаукою від 29 червня 1925
року з проханням допомогти надрукувати праці членів семінару
підвищеного типу [8, а. 9 - 10]. Тобто, за академічний рік учні
встигли підготувати дослідження, варті друку. В 1925 – 1926
навчальному році “семінаристи” К.Єфімова, С.Крамер, Н.Поченок,
О.Архангельська працювали в Одеському крайовому архіві, досліджуючи
за першоджерелами колонізацію степової України, оренду землі,
історію Коша Нової Січі, правове становище військових поселенців,
кантоністів [9, а. 9]. В щоденнику вченого є записи зроблені на
заняттях семінару у січні – березні 1927 року, з яких дізнаємося, що
учасниками семінару в цей час були Добрицький, Грибовець, Гуцулюк,
Мещерюк, Пащенко, Рибак, Талалай, Раскін, Фелікс. На їхню розробку
вчений запропонував такі теми: “Срібне питання в Україні в 90-х рр.
ХХ ст.”, “Історія цін на землю”, “Поземельний кредит в Україні ХІХ
ст.”, “Комерційні банки в Україні ХІХ ст.”, “Реміснича праця в
Україні ХІХ ст.”. Дослідити їх мали за рукописним відділом наукової
бібліотеки. В щоденникових записах часто згадуються заняття з
семінаристами, особисті контакти, даються оцінки здібностей молодих
науковців, що засвідчує небайдужість вченого до підготовки фахівців
– істориків [10].
Четвертою установою в ІНО, котра для студента ставала найвищою
сходинкою до науки, була створена і керована М.Слабченком
науково-дослідна кафедра (НДК), яка виникла 18 вересня 1926 року, як
одеська секція (філія) соціально-економічної історії України
Харківської НДК історії української культури. 28 грудня 1926 року
велика президія Укрнауки під головуванням М.Яворського і
аспірантська комісія затвердила М.Слабченку зі стажем з 1 січня 1927
року перших шість аспірантів [11, а. 4]. Ізраїль Мойсейович Бровер
(нар. 3 (16) листопада 1903 р.) [12, а. 1 - 15], промоційною темою
взяв дослідження “На переломі до промислового капіталізму на
Україні”. Григор Власович Князєв (нар. 19 листопада 1902 р.)
підготував промоційну роботу “Історично-філософський світогляд
Володимира Лесевича (1837 – 1905 рр.)” [13, а. 1 - 3]. Ковбасюк
Самсон Михайлович (нар. 10 липня 1903 р.) - один з найздібніших
учнів М.Слабченка і один з небагатьох які вціліли, вижили і
продовжували науково займатися історією, - захистив промоційну працю
по соціально-правовому становищу військових поселенців ХІХ ст. на
Україні, згодом став кандидатом історичних наук, а в 60 – 70-і роки
- деканом історичного факультету Одеського університету [14, а. 1 -
8].
Микола Леонідович Рубінштейн (23 грудня 1897 р. м. Одеса – 26 січня
1963 р. м. Москва) – учень М.Слабченка, котрому вдалося піднятися в
науковій царині на найвищі сходинки. Він став доктором історичних
наук, професором, викладачем низки вузів, заступником директора
Державного історичного музею СРСР, про нього є стаття в “Советской
исторической энциклопедии” (т. 12. – М.: 1969. – С. 238). Перша
велика книга М.Рубінштейна “Нарис історії Київської Руси” (Харків –
Одеса, 1930) написана під безпосереднім керівництвом М.Слабченка
[15, а. 1 - 6]. Від студентських часів М.Рубінштейн вів поважну
наукову працю. Його курсовими були: “Грецька демократія в теорії
Аристотеля” (1917 р.), “Методика розробки писцевих та переписних
книг” (1918 р.), “Чужоземні джерела з історії смутної доби” (1919
р.), “Громада та громадське землеволодіння у Франції (1920 р.),
“Хлібороби й пани Новоросійського краю” (1921 р.), “В.О.Ключевський,
як мислитель-мистець” (1922 р.); доповіді – “Декабристи і їх місце в
історії революційного руху Росії”, “Соціально-економічна база руху
декабристів”. На час вступу до аспірантури М.Рубінштейн мав кілька
друкованих праць. Зокрема: “Економічний розвиток Росії в першій
чверті ХІХ ст., як база руху декабристів” (“Каторга и ссылка”, № 8,
1925), “Західні торговельні шляхи України – Руси” – дипломна праця,
подана у вигляді статті (“Вісник ОКК”. - № 2 – 3, 1925), “Хлібороби
й пани Новоросійського краю в 1831р.” (“Каторга и ссылка”, № 1,
1926), статті на економічні теми в “Семінарії по історії руху
декабристів. Під редакцією В.Невського” (М., 1925). До аспірантської
комісії вченим подано також рукописи монографій: “Нарис історії
Київської Руси” та “Декабристи: соціальна істота та зміст руху”. Був
членом НТШ у Львові, ОКК, ОНТ та комісії декабристського руху в
Москві.
Під безпосереднім керівництвом батька навчався в ІНО, а потім і
розпочав наукові студії Тарас Михайлович Слабченко (1904 – 1937 рр.)
[16, а. 1 - 11], який кілька статей присвятив аграрному праву
України ХІХ століття: “До історії аграрних криз на Україні в ХІХ
ст.” (Записки Одеського наукового при ВУАН товариства. Секція
соціально-історична. № 2, Одеса, 1928), “Сільськогосподарські
робітники в Степовій Україні в 60 – 70 рр. ХІХ ст.” (Записки
Одеського наукового при ВУАН товариства. Секція соціально-історична.
№ 4. Одеса, 1928). Звертався дослідник і до інших проблем, що
торкалися історії держави та права українського народу. Шостою в
першому наборі аспірантів була Тетяна Марківна Хаїт (нар. 4 жовтня
1900 р.). Її наукові інтереси були різноманітні: “Історія органів
управління Паризької Комуни”, “Форми придбання земель українськими
монастирями у ХVІІ – ХVІІІ ст.”, “Інвентарні правила 1848 р.”, “Рух
левеллерів в Англійській революції”, “Соціальне коріння романтизму”
тощо. Про наукові здібності аспірантки науковий керівник був не
високої думки, про що свідчать його слова в листі до О.Оглобліна, і,
судячи з партійної кар'єри дослідниці, її вченому нав'язали [17, а.
1 - 15].
31 серпня 1927 р. вчений запропонував ректорату поповнити склад
секції науковими співробітниками (Вайнштейн, Загоровський,
Добролюбський, Кардашов), надати стипендію І.Броверу та взяти до
аспірантури кращих з тих, що закінчили семінар підвищеного типу –
Пащенка, Добрицького і Рибак. 24 вересня 1927 року з аналогічними
пропозиціями вчений звернувся до уповноваженого Укрнауки в Одесі
[18, а. 245а]. 10 жовтня надійшло повідомлення з Харкова про
затвердження одеській секції нових аспірантів [19, а. 112].
Левко Оксентійович Добрицький (нар. в 18 червня 1900 р.), скінчив
семінар підвищеного типу, працював секретарем Одеського історичного
товариства, вчителем в трудшколах Одеси [20, а. 1 - 4]. Пащенко
Антон Іванович, (нар. 7 липня 1903 р.), працював вчителем в
дослідно-показових школах Одеси - № 26, № 10 та № 24. був слухачем
семінару підвищеного типу [21, а. 1 - 5]. Третьою новоприйнятою
стала Рибак Рахіль Львівна (нар. в грудні 1904 р.), скінчила
історичне відділення факультету профосвіти Одеського ІНО, та семінар
підвищеного типу і працювала завідувачкою бібліотекою будинку вчених
[22, а. 1 - 4]. Короткий час, у 1928 році, аспірантом М.Слабченка
був Наїм Ісакович Межберг (нар. 24 серпня 1898 р.), що викладав
історію класової боротьби в Одеському сільськогосподарському
інституті, а з 16 квітня 1929 року став деканом робітфаку цього ж
інституту [23, а. 1 - 3].
1 жовтня 1929 року, вже як академіку, М.Слабченку затверджують ще
чотирьох нових аспірантів (всі – комуністи) з найвищою стипендією.
Серед останнього набору були: Герман Григорій Йосипович (нар. 30
червня 1898 р.), заступник завідуючого окрнаросвітою, інспектор
факультету соцвиху ІНО [24, а. 1 - 5]. Сіроглазов Ісаак Давидович
(нар. 20 червня 1900 р.), працював в агітпропі окружкому партії та
викладав історію в ІНО [25, а. 1 - 8]. Іван Іванович Погорілий (нар.
17 березня 1899 р.), був директором школи в Одесі, а на час вступу –
райінспектор наросвіти Тарасо-Шевченківського району, друкувався в
записках ОНТ [26, а. 1 - 5]. Дуже мало відомостей про Г.М.Трачевського,
позаяк його особові справи не збереглися. Знаємо лише, що він був
деканом робітфаку після від'їзду до Харкова Т.Хаїт, і членом ВКП(б)
[27, а. 4]. Нажаль, через розгром історичної науки у 1930 році, ці
аспіранти не встигли заявити про свої здібності.
Відтак з означених фактів можна констатувати, що М.Слабченко мав у
1926 – 1930 рр. 14 аспірантів, більшість з яких були (або стали)
справжніми істориками-дослідниками і внесли свою частку в розвиток
як загально-історичної так й історико-юридичної науки.
Проаналізувавши діяльність науково-дослідних кафедр, які працювали в
УСРР, ми доходимо висновку, що осередок М.Слабченка не поступався їм
ні кадрово, ні науково, ні програмним та керівним забезпеченням і
поза сумнівами являлися справжньою науковою школою, що формувалася.
Учні М.Слабченка були не гірші, а в дечому і кращі учнів
М.Грушевського, Д.Багалія, М.Яворського та Д.Яворницького.
Справжнім академічним осередком у місті, дітищем виплеканим М.Слабченком,
його гордістю стало Одеське наукове при УАН товариство, котре діяло
як одеська філія Академії наук та видавало “Записки ОНТ”. Ми маємо
незаперечні факти того, що створив товариство при сприянні академіка
Сергія Єфремова саме М.Слабченко. Аналіз публікацій ОНТ, їхній
джерелознавчий та історіографічний розбір дає підстави зробити
наступні висновки. 1) Публікувалися в “Записках ОНТ
(соціально-історичної секції)” виключно учні М.Є.Слабченка, частина
з яких були аспірантами НДК (С.Ковбасюк, І.Погорілий, Т.Слабченко,
І.Бровер), слухачами семінару підвищеного типу (О.Невзорова, Т.Фукс,
І.Клем, О.Патлажан, О.Сенченко, П.Рітор) та випускниками попередніх
років, які продовжували співпрацювати з керівником (С.Марлінський,
О.Варнаке, М.Бачинський, О.Погребинський). 2) Всього було
опубліковано 20 науково-дослідницьких матеріалів, з них лише один
вмістив сам М.Слабченко, даючи дорогу молодим, які вивчали
соціально-правову історію ХVІІ – ХVІІІ ст. Маємо на увазі наступні
розвідки: О.Невзорової “Аграрне питання на Україні після 1902 р.”;
О.Погребинського “Аграрна справа на Україні в світлі ІІ Державної
Думи”; С.Марлінського “До питання про найману працю в сільському
господарстві Степової України перед 1861 р.”; О.Патлажана “Стан
робітництва на Донбасі в 80-і роки ХІХ ст.”; П.Рітора “Зарплатня за
1917 – 1918 рр. в одеській Спілці металістів”; О.Сенченка “Зарплатня
залізничників з початком економічного відродження”. 3) На відміну
від М.Грушевського і його школи, М.Слабченко з учнями зосередився на
соціально-економічній та станово-правовій історії ХІХ століття
зробивши в цьому напрямку значні успіхи, зокрема у виробленні самої
схеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. 4) По дві статті М.Слабченко
подав найталановитіших учнів: О.Варнеке (випуск І і ІІІ),
М.Бачинського (І і ІІІ), Т.Слабченка (ІІ і ІІІ), І.Бровера (І і ІІІ)
та О.Погребинського (ІІ і V).
На базі соціально-історичної секції ОНТ і її “Записок” М.Слабченко
сформував ще один гурток учнів-істориків, які скінчили ІНО, семінар
підвищеного типу, але через соціальне походження і безпартійність не
втрапили до аспірантури. З першого випуску студентів-істориків в ОНТ
продовжували наукову працю під його керівництвом Б.Липовецька, Т.Вихристюк,
С.Марлінський, О.Варнеке. Останній підготував статті: “До історії
українських міст в ІІ половині ХІХ ст.”, “Поява залізниць у Донбасі”
та “До історії становища робітництва в Донбасі в першій половині ХІХ
ст.” [28]. Аспіранткою ЦНБ з 6 грудня 1927 р. стала і колишня
студентка та майбутня дружина академіка С.М.П'ятницька. Вона
опрацьовувала проблему “Вільних матроських товариств” в фонді
новоросійського генерал губернатора і в 1927 році вивчила 6 справ
протягом 18 відвідин [29, а. 2 - 8]. Ученицею вченого можна вважати
і його студентку перших випусків та майбутню невістку М.О.Єлізарову.
Доля її склалася трагічно, через одруження з Т.Слабченком, і
самореалізуватися як вчений-історик вона не змогла. Але талант
дослідниці вона мала. М.П.Бачинський (1887 - 1937) беззастережно
відноситься дослідниками до школи М.Слабченка, хоча потрапив до
нього у досить зрілому віці. Він вивчав “Колонізацію Новоросійського
краю у ХVІІІ ст.”, “Голод на Херсонщині 90-х рр. й артілі
Левитського”, “Головні економічні течії 30 – 40-х рр. ХІХ ст. на
Степовій Україні”, “Торгівлю Запорожжя з Кримом”, допомагав вчителю
впорядковувати і готувати до видання архів Коша Запорозької Січі
[30, с. 111].
Неформальними учнями М. Слабченка можна вважати Олександра
Погребинського (про якого знаємо лише що він ретельно опрацьовував
архіви) [31, а. 1 - 6], аспіранта історико-археологічного музею Г.Д.Штейнванда
та аспіранта директора ЦНБ С.Л.Рубінштейна С.Я.Борового, - згодом
доктора історичних наук, професора Одеського університету [32, а. 1
- 13]. М.Слабченко часто в листах і в щоденнику згадує що консультує
Саула Борового, котрий досліджував єврейську торгівлю на Запоріжжі
та правове становище козаків єврейського походження. Через що мабуть
іноді і називав його своїм учнем. Проте С.Я.Боровой у спогадах
заперечує це: “Я не був учнем Слабченка. Не слухав його лекцій, не
був учасником його семінару. Але один час я нерідко зустрічався з
Михайлом Єлисейовичем чи то в архіві, чи то в бібліотеках. Коли
вийшла моя книга з історії єврейської землеробської колонізації в
Росії, він майже цілу лекцію присвятив відгуку (дуже для мене
схвальному) про працю свого “учня” Борового” [33, с. 100 - 101].
Можливо таке заперечення формально і справедливе, але вплив М.Слабченка
на перших творах С.Борового дуже помітний, навіть в самій
запорозькій тематиці. На ній (а саме на публікаціях документів
архіву Коша Січі) у М.Слабченка з С.Боровим в кінці 1929 року виник
конфлікт, який, на нашу думку, і поклав край співпраці та
взаємовпливу.
Відтак, означені факти засвідчують формування М.Слабченком в Одесі в
20-х роках окремої історико-юридичної наукової школи
соціально-правового напрямку в якій чітко окреслилися такі складові
як лідер, видання, установи та ідеологія. В подальших розвідках у
цьому напрямку варто більш детально і поглиблено та аналітично
дослідити біографії учнів, їхні праці, історію створених установ та
видань, методологію й історіософію в їхній еволюції і зміні від тих
постулатів, що закладені М.Слабченком.
Література
1. Санцевич А.В. Видатний український історик М.Є.Слабченко //
Історичні зошити. – К., 1993. – 70 с.
2. Усенко І. Слабченко М.Є. // Мала енциклопедія етнодержавознавства.
– К., 1996. – С. 885.
3. Водотика С.Г. Академік Михайло Єлисейович Слабченко: нарис життя
та творчості. – К. – Херсон: НАН України, 1998. – 141 с.
4. Заруба В.М. Історик трагічної долі (Академік Михайло Єлисейович
Слабченко) // Архіви України. – К., 1992. - № 5 – 6. – С. 76 – 90.
5. Рубинштейн Н.Л. О путях исторического исследования //История СССР.
– Москва. – 1962. - № 6.
6. Лавріненко А.Г. Він ненавидів бюрократизм, кар’єризм, псевдопафос,
користолюбство // Сучасність. – К. – 1992. - № 11.
7. Державний архів Одеської області (далі ДАОО) – Ф.Р-1593, Оп. 1,
Спр. 308. Особиста справа Слабченка М. Є.
8. ДАОО. – Ф.Р-39, Оп. 1, Спр. 56. Листування з питань аспірантів.
9. ДАОО. – Ф.Р-36, Оп.1, Спр. 9. Отчет краевого архива.
10. Інститут архівознавства Національної бібліотеки України ім.
В.Вернадського НАН України. - Ф. 257. – Справа 1. М.Слабченко.
Щоденник – а. 58 зв., 78, 83 зв., 101 зв., 96, 115, 130 зв. – 131.
11. ДАОО. – Ф.Р-39, Оп. 1, Спр. 56. Листування з питань аспірантів.
12. Центральний державний архів вищих органів влади та управління
України (далі – ЦДАВОВ). – Ф. 166, Оп. 12, Спр. 843. – Бровер
Ізраїль Мусійович.
13. ЦДАВОВ, – Ф. 166, Оп. 12, Спр. 3339. – Князів Григор Власович.
14. ЦДАВОВ, – Ф. 166, Оп. 12, Спр. 3406. – Ковбасюк Самсон
Михайлович.
15. ЦДАВОВ, – Ф. 166, Оп. 12, Спр. 6641. – Рубінштейн Микола
Леонідович.
16. ЦДАВОВ, – Ф. 166, Оп. 12, Спр. 7110. – Слабченко Тарас
Михайлович.
17. ЦДАВОВ, – Ф. 166, Оп. 12, Спр. 8140. – Хаїт Тетяна Марківна.
18. ЦДАВОВ, – Ф. 166, Оп. 6, Спр. 4664. – Матеріали про роботу.
19. ДАОО. – Ф.Р-39, Оп. 1, Спр. 56. – Листування з питань
аспірантів.
20. ЦДАВОВ. – Ф. 166, Оп. 12, Спр. 2195. – Добрицький Левко
Оксентійович.
21. ЦДАВОВ. – Ф. 166, Оп. 12, Спр. 5750. – Пащенко Антін Іванович.
22. ЦДАВОВ. – Ф. 166, Оп. 12, Спр. 6461. – Рибак Рахіль Львівна.
23. ЦДАВОВ. – Ф. 166, Оп. 12, Спр. 4857. – Межберг Наум Ісакович.
24. ЦДАВОВ. – Ф. 166, Оп. 12, Спр. 2061. – Герман Григорій
Йосипович.
25. ЦДАВОВ. – Ф. 166, Оп. 12, Спр. 7058. – Сіроглазов Ісаак
Давидович.
26. ЦДАВОВ. – Ф. 166, Оп. 12, Спр. 5995. – Погорілий Іван Іванович.
27. ДАОО. – Ф.Р-39, Оп. 1, Спр. 87. Список особового складу.
28. ДАОО, – Ф.Р-1593, Оп. 1, Спр. 1400. – Варнеке О.Б. – ЦДАВОВ. –
Ф. 166, Оп. 12, Спр. 1010. – Варнеке Олександр Борисович. – а. 1 –
11.
29. ДАОО, Ф.Р-36, Оп.1, Спр. 16. Переписка с Центральным архивным
управлением.
30. Бачинський А.Д. Михайло Бачинський учень Михайла Слабченка //
Академік М.Є.Слабченко: наукова спадщина і життєвий шлях / Збірник
статей. – Одеса, 1995.
31. ДАОО. – Ф.Р-1593, Оп. 1, Спр. 3705. – Погребинський О.
32. ЦДАВОВ. – Ф. 166, Оп. 12, Спр. 765. – Боровой Саул Якович.
33. Боровой С. Воспоминания. – М. – Иерусалим, 1993. – 384 с.
|
