|
Валерій Старков
(Київ)
ЛИСТУВАННЯ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО З УКРАЇНСЬКИМИ
ВЧЕНИМИ-НАРОДОЗНАВЦЯМИ ЯК ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНЕ ДЖЕРЕЛО (НА ПРИКЛАДІ
ЛИСТІВ МИТРОФАНА ДИКАРЕВА
ДО МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО)
Актуальна потреба накопичення своєї історіографічної бази і нині
стоїть перед сучасною українською наукою незважаючи на певні успіхі
попередників і важко уявити розвиток науки за відсутності
опублікованої творчої спадщини своїх найвидатніших вчених. Для
дослідження новітнього етапу розвитку українського відродження одне
з провідних місць в історичних дослідженнях займає епістолярна
спадщина діячів національної науки і культури. Неможливо вивчати
українське культурне та суспільно-політичне життя ХІХ - початку ХХ
ст. без використання епістолярної спадщини найвизначніших діячів
України цієї доби і в цьому контексті, творча спадщина Михайла
Грушевського займає чільне місце. Звернення до епістолярій як
самостійного джерела пов'язане з розвитком вітчизнаної історичної
науки, розширенням її джерельної бази і їх значення як історичного
джерела важко переоцінити. Саме листування здатне показати життя
окремої людини на тлі історичних подій. Воно завжди вважалося цінним
історичним джерелом, оскільки несе не тільки соціальне навантаження,
висвітлюючи тогочасні умови дійсності, інтереси і турботи
суспільства, а й виступає як навід'ємна складова духовної спадщини
народу, як інформатор опосередкованого людською особистістю погляду
на сучасний йому історичний процес [1]. Перед Інститутом української
археографії та джерелознавства ім. М .С. Грушевського НАН України
постало завдання підготовки до видання повного зібрання творів
Михайла Грушевського [2]. Нашу увагу привернула епістолярна спадщина
вченого в частині його листування як з визначними
вченими-етнографами, так і з етнографами-аматорами, краєзнавцями,
колекціонерами старожитностей, народними майстрами. Фонд № 1235 ЦДІА
України у м. Києві вміщує 610 справ з листуванням вченого [3]. Фонд
утримує значні обсягі листів до М. Грушевського таких визначних
вчених-етнографів як Федір Вовк (Спр. 389. – 109 арк. – 78 листів. –
1895-1911р.р.), Володимир Гнатюк (Спр. 419. – 114 арк. – 83 листи. –
1895-1913), Катерина Грушевська (Спр. 288. – 19 арк. – 14 листів та
2 телеграми. – 1907-1927; Спр. 287. – Арк. 26, 234, 235, 336 – 4
листа. – 1907, 1909), Марко Грушевський (Спр. 291. – 145 с. – 45
листів. – 1891-1912), Митрофан Дикарів (Спр. 449. – 93 с. – 32
листи. – 1894-1899; Спр. 303. – С. 351-352. – 1 лист. – 1895),
Раймунд Кайндль (Спр. 509. – 29 с. – 14 листів. – 1896-1906),
Філарет Колесса (Спр. 543. – 30 арк. – 20 листів. – 1905-1927),
Василь Кравченко (Спр. 303. – С. 345-347, 349-350. – 2 листи. –
1907-1909), Зенон Кузєля (Спр. 575. – Арк. 1-55, 58-107, 110-116. –
62 листи. – 1903-1912), Андрій Лобода (Спр. 609. – 6 с. – 5 листів.
– 1908), Любор Нідерле (Спр. 661. – 14 с. – 7 листів. – 1898-1899,
1912-1914), Микола Сумцов (Спр. 779. – 24 арк. – 14 листів. –
1896-1912), Людмила Шевченко (Спр. 831. – 45 арк. – 28 листів. –
1910-1914; Спр. 871. – С. 347-348. – 1 лист. – 1895), Володимир
Шухевич (Спр. 849. – Арк. 2, 4-23, 25-33, 36-47. – 35 листів. –
1894-1908), Володимир Ястребов (Спр. 865. – 8 с. – 4 листи. – 1895;
Спр. 873. – С. 171-174. – 1 лист. – 1895) [4] та деякі інші.
Співробітниками відділу пам'яток духовної культури Інституту
української археографії та джерелознавства підготовлено до друку
переважну більшість згаданих епістолярій, деякі з яких вже
опубліковані [5]. Окрім того, у фонді зберігаються листи від
багатьох кореспондентів, –етнографів-аматорїв, краєзнавців,
священиків, – з різних куточків України, які містять різноманітну
етнографічну інформацію: від Валеріана Боржковського з Вінничини,
Андрія Веретельника з Галичини, Григорія Веселого та Сергія
Іваницького з Поділля, П.Петрушевського з Наддніпрянщини, Гіядора
Стрипського з Закарпаття [6] та багатьох інших. Як приклад
історико-етнографічного джерела розглянемомо підготовлені нами до
друку листи Митрофана Дикарева до Михайла Грушевського. Митрофан
Дикарів був знаним у 90-х роках ХІХ ст. українським етнографом і
фольклористом, друкувався у виданнях Наукового Товариства ім.
Шевченка, "Киевской Старине", "Этнографическом Обозрении",
листувався з визначними діячами науки і культури того часу -
Михайлом Грушевським, Борисом Грінченком, Федором Вовком,
Олександром Кониським та багатьма іншими [7]. Листи Митрофана
Дикарева до Михайла Грушевського [8] відображають насамперед
науково-громадську діяльність першого в зазначений період, і
водночас висвітлюють постать останнього як одного з керівників
Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ). Листування розпочалося з
ініціативи М.Дикарева у травні 1894 р., коли він привітав
М.Грушевського з отриманням посади на кафедрі Львівського
університета і заслав йому свої праці [9]. Згодом обмін науковими
виданнями між ними тривав протягом всього періоду листування. Вже в
другому своєму листі від 16 червня 1894 р. М.Дикарів "складає щиру
подяку" за отриману від М.Грушевського його книгу [10]. Надалі М.Дикарів
регулярно отримував від НТШ як його праці, так і ті видання, які він
прохав допомогти отримати. Характерним прикладом цього є
повідомлення про це у трьох листах поспіль на початку 1897 р. У
листі від 5 січня він повідомляє, що із засланих грошей частину
передає НТШ, а на решту прохає заслати йому томи
російсько-українського словника Куманця [11]. 2 лютого М.Дикарів
пише М.Грушевському: "Найсамперед складаю Вам сердечну подяку за
Ваші хлопоти в моїх справах. Замісто т[ому] ІІІ ["]Словаря[..."],
будьте ласкаві, зашліть мені Байдину ["]Одісею["], обидві части, а
решту передайте до Вашого Товариства. ["]Записки[..."] я маю лиш
томи VІ-ХІІ, а ХІІІ-ХІV на маю" [12]. А вже 23 березня він дякує за
прислані видання НТШ: "Т[ом] ХІV "Записок", спасибі Вам, дістав з
листом, в котрім обіцяно мені заслати і останні, які бракують мені,
разом з ["]Етнографічним Збірником["][13]. В свою чергу, Митрофан
Дикарів, незважаючи на постійні матеріальні нестатки, збирав і
надсилав до Львова літературу та матеріали, що стосувались передусім
Вороніжчини та Кубані, про які він був добре обізнаний. Так, в листі
від 16 липня 1896 р. він зазначає: "Ще в Вороніжі придбані мною для
бібліотеки Наук[ового] Тов[ариства] ім. Шевч[енка] книги, десятка
півтора, і до сього часу через лихі грошеві обставини не міг їх туди
заслати: чи не були б Ви ласкаві забрати їх з собою? (В цей час
Михайло Грушевський відпочивав на Кавказі – В.С.) Між ними є такі
книжки, що нігде не можна придбати, напр[иклад:] "Ворон[ежскіе]
Петровск[іе] акты", "Гісторичні матеріяли г[орода] Острогожська"
Вейнберга, "Крестьянское хозяйство в Острогожск[ом] у[езде]" – книга
двічі премована (золотою вел[икою] медалею Географічн[ого]
Товариства і 500 руб[лями] від С[анкт-]П[етер]б[урзького] Комітета о
сільських товариствах). Коли згодитесь, я Вам зашлю сі книжки."[14].
Митрофан Дикарів постійно переймався долею своєї наукової спадщини
та архіву. В листі від 31 липня 1895 р. він звертається до
М.Грушевського бути своїм душеприказчиком, здійснюючи свій давній
намір залишити її Науковому Товариству ім. Шевченка [15]. Згодом він
неодноразово повертався до цього питання. В листі від 5 січня 1897
р. він пише "З відписуваннєм своєї невеликої спадщини я забарився
раз через роботу, а друге через чорноморський "корчій", від котрого
на мене напала якась млявість, апатія" [16]. Передача архіву М.Дикарева
до НТШ була здійснена невдовзі після його смерті, і лише завдяки
цьому, на нашу думку, значна його частина була збережена від
забуття, а праці, які він готував до друку, побачили світ посмертно
завдяки зусиллям, передусім, Івана Франка та Володимира Гнатюка
[17]. Про існування зворотніх листів Михайла Грушевського до
Митрофана Дикарева говорять прямі і непрямі згадки в листах
останнього: "Книгу Вашу я одержав і складаю Вам щиру подяку, листа
також" (лист від 16 червня 1894 р.); "На ваше питання проти
відбитків, я й сам не знаю, що Вам одповісти..." (лист від 16 червня
1896 р.); "Т[ом] ХІV "Записок", спасибі Вам, дістав з листом, в
котрім обіцяно мені заслати і останні, які бракують мені, разом з ["]Етнографічним
Збірником["]" (лист від 23 березня 1897 р.); "Вашу відповідь на мій
пильний запит я дістав ще в Катеринодарі, а з Парижа вже тут, на
Жекупських Мінеральних водах, куда приїхав на 25 днів" (лист від 11
червня 1897 р.); "На лист з 7 (19) VІ. 1899 можу сказати, що я мав
на меті приїхати на археольогічний з'їзд до Київу" (лист від 26
червня 1899 р.) [18] тощо. На нашу думку, М.Грушевський відповідав
листом майже на кожну кореспонденцію М.Дикарева, але нами ці листи
поки що не віднайдені. Свого часу архів Митрофана Дикарева, який
потрапив після його смерті до НТШ у Львові, був розпорошений і його
частини згодом потрапили до різних архівів і в самому архіві НТШ не
залишилось його слідів [19]. Листи Олександра Кониського до
Митрофана Дикарева виявились у фонді О.Кониського в архіві Інституту
літератури НАН України [20], листи Бориса Грінченка до нього – у
фонді Б. Грінченка в Інституті рукописів НБУ НАН України [21]18,
деякі інші листи – у Відділі рукописних фондів Інституту
мистецтвознавства, фольклористики та етнології (ІМФЕ) ім. М.Т.
Рильського НАН України [22] тощо. Таке становище простежується і з
листами деяких інших відомих дописувачів Митрофана Дикарева,
наприклад відомого українського етнографа та антрополога Федора
Вовка (нами знайдені і підготовлені до друку перші шість листів
Федора Вовка (1894-1896 рр.), хоча в листах М. Дикарева до нього,
опублікованих нами [23], згадуються набагато більше листів до М.Дикарева,
написаних Ф.Вовком у 1894-1899 рр.). Не обійшлося, мабуть, без втрат
частини наукової спадщини Митрофана Дикарева. Володимир Гнатюк
відверто писав 1918 року в передмові до матеріалів, зібраних М.
Дикаревим про те, що під час військових дій Першої Світової війни
частина фондів етнографічної комісії НТШ загинула [24]. Коло питань,
які обговорюються в листах Митрофана Дикарева до Михайла
Грушевського, широке: друкування та редагування праць Дикарева у
виданнях НТШ, внутрішнє життя української громади Катеринодара,
наукові і методичні питання українознавства, питання українського
правопису, стосунки з іншими вченими та збирачами
фольклорно-етнографічних відомостей, бібліографічні та археографічні
новини з Вороніжчини та Кубанщини, питання українського правопису,
фольклорно-етнографічні відомості з цих порубіжних регіонів
українського етнічного масиву, його особисте життя тощо. Як відомо,
за життя М. Дикарів видрукував у виданнях НТШ кілька своїх праць:
"Різдвяні святки в станиці Павлівській Єйського одділу на Чорноморії",
"Чорноморські народні казки й анекдоти", "Народна гутірка з поводу
коронації 1896 р.", причому ці праці відкривали відповідні збірники
[25]. Вже посмертно вийшли друком "Програма для збирання відомостей
про громади і збірки сільської молоді" (1900 р.), "Посмертні писання
Митрофана Дикарева з поля фольклору і мітольогії" (1903 р.),
"Народний календар Валуйського повіту у Вороніжчині" (1905 р.) [26]
та ін. Підготовлена Володимиром Гнатюком праця "Збірки сільської
молодіжі на Україні. З паперів М.Дикарева" вийшла друком 1918 р.
[27]. Митрофан Дикарів дуже прискіпливо готував свої праці до друку
і так само ставився до друкарських та інших помилок у текстах, про
що негайно повідомляв видавців. До того ж, поряд з виправленнями,
він постійно надсилав доповнення і додатки до своїх праць. Про це
йдеться в багатьох листах. Так в листі від 5 березня 1896 р. він
узгоджує з М.Грушевським заголовок і порядок розміщення казок у
праці "Чорноморські народні казки й анекдоти" і зміни, які треба
внести в зв'язку з цим у покажчик: "Проти Вашого заголовку і порядку
казок я нічого не маю. До сього порядку я примушений тим, що №№,
поміщені на кінці, я здобув уже тоді, як мій рукопис був уже готовий
і показчик зладжений. І тепер, коли Ви хочете установити инший
порядок, разом припаде перероблювати і показчик. А в тім я і сам
радий був би переробити його, визначивши відповідні сторони видання,
а не нумерацію казок. Бо часто один предмет чи мотив може
повторятися кілька разів у казці і міститися на ріжних сторонах, У
теперішнього показчика сього не можна бачити" [28]. У листах
Митрофана Дикарева відображені його значні зусилля з організації
мережі інформаторів етнографічних відомостей. Іноді тільки за
допомогою цих листів можна отримати відомості про збирачів
етнографічного матеріалу і перлин народної творчості і
ідентифікувати їх внесок до фольклорно-етнографічної спадщини.
Відомості для праці М. Дикарева "Різдвяні святки в станиці
Павлівській Єйського одділу на Чорноморії" вистачив йому О.Ю.Півень,
якого він заохочував матеріально, про що повідомляв в листі від 3
березня 1896 р.: "Перед роковинами Т.Г.Шевченка я поладнав з
О.Ю.Півнем що до вистачання мені етнографичного матеріялу. Його
відомості захоплять, остільки можливо, чорноморське житє з усіх
боків. Вартість Півневої роботи Ви можете бачити з опису різдвяних
святок у Павлівці. С тим я сміливо можу тепер сказати, що збіраннє
чорноморського етноґрафичного матеріялу стоїть у мене на певнім
ґрунті" [29]. Матеріали про збирача етнографічних відомостей Павла
Тарасевського із зразками його творчості М.Дикарів подав до редакції
"Памятной книжки Воронежской губернии" на 1896 рік, але з невідомих
причин вони були зняті з друку (лист від 16 липня 1896 р.). Про
іншого, за виразом М.Дикарева, "етноґрафичного дописувателя" Антона
Антоновича Суботу, селянина зі слободи Попасної Богучарського повіту
з Вороніжчини, він повідомляв НТШ у листі від 4 серпня 1897 р. і
надіслав його фотографічний портрет. У тому ж листі він повідомив,
що має намір подати відомості про своїх найменших інформаторів: "До
материялів мені хотілось би додати патрети моїх двох маленьких
филозофів (4-х и 2-х годів) і зразки дитячого писання і малювання"
[30]. Кореспондентська мережа М.Дикарева виявилась настільки міцною,
що вона працювала певний час і після його смерті. У відділі
рукописних фондів ІМФЕ (фонд В.Гнатюка) знаходяться матеріали,
отримані від згаданих кореспондентів після 1899 р., зокрема: "Этнографический
календарь". Етнографічні нотатки. Записи А .Суботи з Вороніжчини.
1900-1901 рр. (од. зб. 155, 84 арк.); "Этнографические сведения..."
Етнографічні матеріали (Збірка без початку). Розповіді, оповідання.
Зібрано Т. Суботіним. 1903 р. (од. зб. 173, 16 арк.); Тарасевський
П. К. "Етнографічний збірник П. К. Тарасевського (Зошити ХІІ-ХХV).
1903-1912 рр. (од. зб. 249-261, 504 арк.) [31]. Листи Митрофана
Дикарева приділяють значну увагу ігровій культурі української
людності. В листі від 5 березня 1896 р. він повідомляв Михайла
Грушевського, що його кореспондент "О. Ю. Півень, разом з жінкою
розпочав опис дитячих игр чорноморських" і "обіцяє дати чимало
нового проти описів Чубинського і П. В. Іванова з Купянського
повіту" [32]. Дитячі ігри та розваги поряд з іншими сторонами
дитячого життя (фольклор, психологія тощо) постійно були в колі
зацікавлень М. Дикарева, про що він пише в листі від 4 серпня 1897
р.: "Про той рік, я готую відомости про дитяче житє физичне і духове
Матеріял, що був у мене, розкиданий в десятках тетрадей, тепер уже
зведений до купи, зостається лиш написати де-що про вагу сього
материялу. Новиною буде в материялах дитяча психология"[33]. На цей
час дослідження народної ігрової культури вже мали певні здобутки.
Окрім того, що були відомі опубліковані записи українських народних
ігор і розваг в загальних етнографічних працях О. Терещенка [34], М.
Маркевича [35], П. Чубинського [36], В. Іванова [37] та ін., їм були
присвячені і спеціальні дослідження С. Ісаєвича (з передмовою В.
Горленка) [38]35, П. Іванова (з передмовою М. Сумцова) [39] та ін.
Саме про праці Павла Чубинського та Петра Іванова згадав Митрофан
Дикарів. Про це ж він повідомляє і Федора Вовка до Парижу в листі
від 14 серпня 1896 р.: "Навесні я обернувся з запитом до Суботи
(іншого кореспондента М. Дикарева – В.С.), і він відписав мені, що
радніший продовжувати вистачаннє материялів, аби тілько я заслав
йому програму Янчукову [40]. Але як усі примірники Янчукової
програми розійшлись навіть у Москві, я примушений був з свого
примірника виписати йому частину питань про народне акушерство,
родини, христини, додавши чимало своїх питань з дитячих забавок, игр,
виховування дитини з физичного і духовного боку. Таку ж програму я
заслав до хут[ора] Курчанського Єйського одділу другому своєму
кореспондентові Александрові Півневі, котрий поступивсь дати опись
дитячих игр, далеко докладніший, ніж у П.В.Иванова, з Купянського
повіту. Через свою жінку Півень сподівається дати відомости і з
народного акушерства" [41]. Враховуючи те, що описи Павла
Чубинського та Петра Іванова дуже змістовні та об'ємні, слід
очікувати, що О. Півень, збирацько-етнографічні якості якого високо
цінував М. Дикарів, зібрав і надав останньому обіцяне, доля якого
нині невідома. Зазначимо, що серед відомостей про різдвяні святки у
станиці Павлівській на Чорноморії, які О.Півень надав М.Дикареву,
були докладні описи ігор дорослих і дітей. Це - "у свинки", "у
цурки", "у сніжки", "у боротьбу", катання на санках, крижинах,
"кониках" (лижах), різних гойдалках тощо [42]. Таким чином, у статті
розглянуті тільки деякі з багатьох аспектів історико-етнографічної
спадщини України, висвітлених в листах Митрофана Дикарева до Михайла
Грушевського, що зберігаються у фондах Центрального державного
історичного архіву у м. Києві, зокрема питання ігрової культури
українців. Не зупиняючись докладно на інших аспектах, зазначимо, що
автором підготовлений до друку повний корпус текстів цих листів,
окремі частини якого тут використані. Дати подані, як в листах М.Дикарева,
- за старим стилем.
Література
1. Войцехівська І.Н., Ляхоцький В.П. Епістолологія: Короткий
історичний нарис. – К.: УДНДІАСД, 1998.
2. Вийшли друком перші томи видання: Грушевський М.С. Твори: У 50 т.
– Т. 1: Серія “Суспільно-політичні твори (1894-1907)”. – Львів:
Світ, 2002. – 592 с.; Т. 5: Серія “Історичні студії та розвідки
(1888-1896)”. – Львів: Світ, 2003. – 592 с.
3. Епістолярна спадщина Михайла Грушевського (Покажчик по фонду №
1235 у ЦДІА України у М.Києві) / Упорядник Ігор Гирич. – К.: ІУАД
НАН України, 1996. – С. 5.
4. 3 Там само. – С. 19, 22, 24, 25, 27, 35, 38, 40, 42, 47, 54, 71,
80, 82, 86 - відповідно.
5. Листування Михайла Грушевського та Федора Вовка / Упорядник В.Наулко
// Листування Михайла Грушевського. – Т. 2. – К.; Нью-Йорк, 2001. –
С. 93-221; Листи Зенона Кузелі до Михайла Грушевського / Упорядники:
В. Наулко, В. Старков. – Запоріжжя: РА "Тандем-У", 2005
(Старожитності Південної України, вип. 11). – 84 с. + [Сумцов
6. Там само. – С. 14, 17, 18, 33, 59, 71 – відповідно
7. Про життєвий шлях і наукову спадщину див.: Старков Валерій.
Митрофан Дикарів – повпред нації // Берегиня. – 1999. – Ч. 4. – С.
5-11; Його ж. "Золоті зерна наукового пізнання" (епістолярна
спадщина Митрофана Дикарева) // Пам'ять століть. – 2000. – № 1. – С.
14-19
8. ЦДІАУ. – Ф. № 1235. – Оп. 1. – Од. зб. 449. – 93 с. ( 32 листи. –
1894-1899); Од. зб. 303. (С. 351-352. – 1 лист. – 1895).
9. ЦДІАУ. – Ф. № 1235. – Оп. 1. – Од. зб. 449. – Арк. 1-3.
10. Там само. – Арк. 4.
11. Уманець Федір (1841-1908) – письменник, історик і громадський
діяч.
12. ЦДІАУ. – Ф. № 1235. – Оп. 1. – Од. зб. 449. – Арк. 52.
13. Там само. – Арк. 54.
14. Там само. – Арк. 39-40.
15. Там само. – Арк. 9.
16. Там само. – Арк. 45.
17. Посмертні писання Митрофана Дикарева з поля фольклору і
мітольогії //Збірник Фільологічної секції Наукового Товариства ім.
Шевченка. – Т. 6. – Львів, 1903. – С. 1-258.
18. Там само. – Арк. 4, 34, 54, 55, 89 – відповідно. Тут і надалі
курсів - наш (В.С.).
19. Усне повідомлення д.і.н., професора Володимира Потульницького.
Знайомлячись з описом фонду НТШ, він не знайшов документів, що
стосуються Митрофана Дикарева.
20. Архів Інституту літератури НАН України. – Ф. 77. – № 247-271.
21. Листування Митрофана Дикарева та Бориса Грінченка зберігається в
Інституті рукописів Національної бібліотеки України НАН України ім.
В.Вернадського (ф. 3, спр. 40730-40742 – листи Б.Грінченка
(1896-1899 рр.); ф. 3, спр. 36845-36872 – листи М.Дикарева
(1892-1899 рр.)). Це листування опубліковано: Старков В.А.
Листування Бориса Грінченка та Митрофана Дикарева // Література та
культура Полісся. – Вип. 15. – Ніжин, 2001. – С.199-270.
22. Листи до М.Дикарева від Г.Яковлєва, І.Кобзаря, І.Попова,
І.Давидова, Д.Іваненка, В.Смикова, К.Філатова (од. зб. 1; 33 арк.,
1888-1898 рр.), Ю.Сизова (од. зб. 4; 19 арк., 1893-1894 рр.), його
постійних кореспондентів, постачальників фольклорно-етнографічних
відомостей – П.Тарасевського (од. зб. 2, 3, 8; 84 арк., 1892-1898
рр.), П.Півня (од. зб. 6; 9 арк., 1895-1897 рр.) та А.Суботи (од.
зб. 7; 14 арк., 1896-1898 рр.).
23. Старков Валерій. Митрофан Дикарів – повпред нації. Листи М.Дикарева
до Ф.К.Вовка // Берегиня. – 1999. – Ч. 4. – С. 5-11 (опубліковані
перший та останній з відомих листів М.Дикарева до Ф.Вовка). Його ж.
Листи Митрофана Дикарева до Федора Вовка // Пам'ять століть. – 2000.
– № 1. – С. 20-52 (опубліковані 23 листи М.Дикарева до Ф.Вовка).
Його ж. До листування Федора Вовка з Митрофаном Дикаревим //
Український археографічний щоденник. – Вип. 8/9. – К.; Нью-Йорк,
2004. – С. 780-783.
24. Г[натюк] В[олодимир]. Збірки сільської молодіжі на Україні. З
паперів М.Дикарева // Матеріяли до української етнольогії / Вступна
стаття та підготовка до друку В.Гнатюка. – Т. 18. – Львів, 1918. –
С. 171.
25. Дикарів М. Різдвяні сьвятки в станиці Павлівській Єйського
одділу на Чорноморії // Етнографічний Збірник. – Т. 1. – 1895. – С.
1-24; Його ж. Чорноморські народні казки й анекдоти // Там само. –
Т. 2. – 1896. – С. 1-50; Його ж. Народна гутірка з поводу коронації
1896 р. Зібрав і пояснив Митрофан Дикарів // Там само. – Т. 5. –
1898. – С. 1-24.
26. Його ж. Програма для збирання відомостей про громади і збірки
сільської молоді (вулицю, вечерниці, досвідки і складки) //
Матеріяли до українсько-руської етнольогії. – Т. 3. – 1900. – С.
1-15; Посмертні писання Митрофана Дикарева з поля фольклору і
мітольогії // Збірник Фільологічної секції Наукового Товариства ім.
Шевченка. – Т. 6. – Львів, 1903. – С. 1-258 (Сюди увійшли такі
незакінчені праці М.Дикарева: "Знадоби до української народньої
ботаніки", "Де-що про вербу яко символ в українській пісні", "Кого
треба розуміти під Рахманами і ідентичними їм русалками", "Великий
бог Микола", "Митольогічні уривки", "Пояснення до колядок", " Уривки
з греко-славянської митольогії"); Його ж. Народний календар
Валуйського повіту (Борисівської волости) у Вороніжчині // Матеріяли
до українсько-руської етнольогії. – Т. 6. – Львів, 1905. – С.
114-204. Див. також: Старков Валерій. Перелік основних праць
Митрофана Дикарева // Пам'ять століть. – 2000 – № 1 – С. 52-53.
27. Збірки сільської молодіжі на Україні. З паперів М.Дикарева... –
С. 170-275
28. ЦДІАУ. – Ф. № 1235. – Оп. 1. – Од. зб. 449. – Арк. 14-15.
29. Там само. – Арк. 12.
30. Там само. – Арк. 59.
31. Старков В. А. Особовий архів Володимира Гнатюка та його роль у
дослідженні ігрової культури українців // Архіви України. – 2001. –
№ 3. – С. 91.
32. ЦДІАУ. – Ф. № 1235. – Оп. 1. – Од. зб. 449. – Арк. 15.
33. Там само. – Арк. 59.
34. Терещенко. А. Быт русского народа. – СПб., 1848. – Ч. 4.
35. Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. – К.,
1860.
36. Труды этнографическо-статистической экспедиции в западно-русский
край. – Т. 3. – СПб., 1873; Т. 4. – СПб., 1877.
37. Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии / Под ред. В.Иванова.
– Т. І. – Харьков, 1898.
38. Исаевич С. Малорусские народные игры окрестностей Переяслава //
Киевская старина. – 1887. – № 6-7. – С. 451-486.
39. Иванов. П. Игры крестьянских детей в Купянском уезде. – Харьков,
1889.
40. Йдеться про "Программу для собирания этнографических сведений,
составленную при Этнографическом отделе Императорского общества
любителей естествознания, антропологии и этнографии" (М., 1887. –
147 с.), серед укладачів якої був Микола Янчук (1859-1921),
український, білоруський та російський фольклорист, етнограф та
письменник, редактор "Этнографического обозрения" у 1889-1916 рр.
41. Старков Валерій. Листи Митрофана Дикарева до Федора Вовка... –
С. 33.
42. Дикарів М. Різдвяні сьвятки в станиці Павлівській... – С. 15.
|
