|
Наталя Реброва
(Батурин)
ПРОЕКТ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ЗАПОВІДНИКА
„ГЕТЬМАНСЬКА СТОЛИЦЯ”
Батурин пройшов шлях від гетьманської столиці до символу
незалежності України і приніс себе в жертву цій незалежності,
перебуваючи на самому піку свого розвитку.
Батурин є символом високої жертовності, патріотизму, сили духу
українського народу у боротьбі за гідне місце нашого народу серед
народів світу і береже той вогонь, що вже довгі роки надихає
українців вичавлювати рабів у собі, берегти те самобутнє, що
вирізняє нас і чим ми можемо і повинні пишатися.
Батурин – це велична сторінка нашої історії та трагічна сторінка
боротьби українського народу, його кращих представників, за
державність.
Із встановленням незалежності України повертаються із забуття імена
та події, що мали доленосний вплив на історію України, на формування
національної свідомості. Одне з провідних місць у цьому списку
займає Батурин – славна гетьманська столиця Дем’яна Многогрішного,
Івана Самойловича, Івана Мазепи, Кирила Розумовського.
Протягом майже століття Гетьманщина була центром політичного життя
України. Це було автономне утворення, яке давало українцям більше
самоврядування, ніж будь-коли. Управління та соціально – економічна
політика Гетьманщини здійснювалась українцями, їм належали керівні
позиції в судах, фінансах, армії. Гетьманщина стала ключовим явищем
в історії національного державотворення. В усі часи саме Гетьманщина
надихала українців на створення власної незалежної держави. І понад
півстоліття адміністративною столицею України, офіційною резиденцією
її гетьманів був Батурин, в якому, як у дзеркалі, відбились кращі
здобутки тієї пори.
В імперські часи заборона всього, що підкреслювало автентичність
України, розповсюдилась, мов жорстке табу, на вивчення історії
Батурина. Лише проголошення незалежності відкрило цю можливість. І
першим кроком у відновленні історичної справедливості по відношенню
до Батурина стало створення 1994 року державного
історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця”, до складу
якого увійшло тридцять дев ?ять об?єктів – унікальних пам?яток
історії, архітектури, археології та природи. Археологічні розкопки,
які проводяться на території заповідника „Гетьманська столиця” з
1995 р., довели, що Батурин – місто з тисячолітньою історією,
культурний шар якого доби Гетьманщини не має собі рівних в Україні.
Вивчення Батурина лише розпочинається, це справа на довгі
десятиліття, бо нам не байдуже, яке наше місце в історії, бо
шанобливим ставленням до пращурів, збереженням пам’яті про них
живиться кожне покоління.
Іван Мазепа приділяв велику увагу формуванню, і саме в Батурині,
української політичної еліти. Саме з її нащадків вийшли ті діячі, що
формували національну свідомість українців у наступні століття. Іван
Мазепа за двадцять один рік гетьманування перетворив Батурин на
столицю європейського рівня. Батурин був його улюбленим дітищем, на
яке не жалкував ні сил, ні коштів. Разом з Мазепою Батурин ніс на
собі і хрест ідеологічного прокляття і забуття. Немає в Батурині
пам’ятника гетьману Івану Мазепі: земля батуринська – його меморіал.
1708 року Батурин був розіп’ятий, а разом з ним розіп’ята і вся
Україна, весь український народ. 10 квітня 2004 року з ініціативи
Віктора Андрійовича Ющенка, на кошти політичного блоку „Наша
Україна”, через 296 років від дня трагедії, на місці масової
загибелі захисників гетьманського Батурина нарешті постав Хрест –
пам`ятник жертвам Батуринської трагедії (скульптори Анатолій
Гайдамака та Микола Обезюк).
За триста років, починаючи з Меншикова, з Батурина вивезли все. Що
не змогли вивезти – п дірвали, розібрали, попалили. Та залишилась
земля, від якої черпали наснагу наші Гетьмани, їх соратники – Дмитро
Туптало, Адам Зернікау, Пилип Орлик, Гедеон Одорський, Володимир
Сокальський та інші – всіх і не злічити, яка має неповторну
надпотужну ауру, величезну енергетику, вклонитися який щорічно, з
усіх куточків України, приїздять тисячі чоловік. „Туда, туда
стремлюся я душою” – пише про Батурин Олексій Толстой, правнук
гетьмана Кирила Розумовського, який переніс до Батурина свою
резиденцію 1750 року. Гетьман Розумовський добре знає, що означає
Батурин для кожного українця, і тому відроджує з попелу Мазепину
столицю. В тому, що ідея української державності пережила століття,
надихала на боротьбу наступні покоління українців і, зрештою,
матеріалізувалася в створенні сучасної України, велика роль належить
Кирилу Розумовському.
Три століття нищили та перекручували історичну правду, та це не дало
бажаного результату. Як не важко було, але Батурин тримав і тримає
на собі той тягар історичної відповідальності українців перед
предками, їхніми здобутками, зразками їхніх високих внутрішніх
стандартів, моральних цінностей.
Не виникає сумнівів, що сьогодні ми всі потребуємо тої сили духу,
яку мали наші предки в ті часи, коли вони виступили проти тієї
колосальної сили, яка мала намір знищити в нас самоповагу,
самостійне мислення, що базується на знанні та розумінні власних
здобутків, національних досягнень.
Заповідник „Гетьманська столиця” є одним із тих ланцюжків, де свято
бережуть і намагаються донести до кожного силу і цінності, які має
Батурин. Після візиту до Батурина 11 березня 2005 року Президента
України Віктора Андрійовича Ющенка, який вже п’ять років послідовно
відроджує історію та пам’ятки Гетьманської столиці, розпочалися
наймасштабніші за всю історію Батурина роботи по збереженню пам’яток
Батуринського історико – культурного заповідника „Гетьманська
столиця”.
2008 року вся Україна буде вшановувати пам’ять жертв Батуринської
трагедії з нагоди 300-річчя трагедії, і планомірна реалізація
Проекту розвитку заповідника „Гетьманська столиця” дасть можливість
гідно підготуватися до відзначення цієї дати, бо, як пише В’ячеслав
Брюховецький, „...в історії є не лише день Голготи. Після нього
невідхильно приходить Великдень, свято світлого Воскресення.”.
Для того, щоб повернути Батурин в перший ряд історичних міст
України, всебічно розкрити історію Гетьманщини, Батурина як
гетьманської столиці, діяльність видатних діячів України, які тісно
пов’язали життя з історією Батурина і служили відродженню
національної культури, формувати почуття патріотизму та історичної
свідомості, створити в Батурині розвинену туристичну індустрію
необхідно:
• Надати історико-культурному заповіднику „Гетьманська столиця”
статусу Національного.
• Внести до календаря пам’ятних дат України – День пам’яті Батурина
(13листопада), бо такий день є в серці кожного свідомого, не
скаліченого духовно українця.
• Провести масштабні археологічні, архівні, історико-містобудівні
дослідження. На основі результатів досліджень провести корегування
плану охоронних зон заповідника „Гетьманська столиця” та розробити
Генеральний план розвитку заповідника, що передбачав би не лише
невідкладні заходи, а й визначив би стратегію його розвитку на
перспективу (50 – 100 років).
• Створити на базі заповідника постійно діючу Міжнародну
археологічну експедицію, що дасть можливість вивчити забудову
гетьманського Батурина, припинити руйнацію археологічних об’єктів,
зробити самі розкопки цікавими об’єктами туристичного показу, вести
підготовку висококваліфікованих фахівців-археологів для музейних та
наукових закладів України і зарубіжжя.
• Комплексно вирішити питання реставрації, реконструкції,
музеєфікації збережених пам’яток та відновлення унікальних
втрачених:
1. На Цитаделі: фундаменти палацу гетьмана І. Мазепи, Воскресенської
церкви, скарбниці (музеєфікація); фортечні укріплення Цитаделі –
рови, стіни, кліті, бастіони, брама, встановлення гармат чи їх
муляжів; пам’ятний знак про перебування 1843 р. тут Т. Шевченка
(камінь зі словами із поеми „Великий льох”).
2. На Гончарівці: палац гетьмана І. Мазепи (музеєфікація або
реконструкція), Капличка та меморіал в пам’ять Гетьманів, розріз
укріплень, відновлення бастіонів, реконструкція печей для випалу
кахлів тощо.
3. Створити Музей Гетьманської Слави в палаці гетьмана України
К.Розумовського, де гідно представити один з найвідповідальніших
періодів в історії України. Це палац Гетьмана, і саме в ньому буде
історично справедливо розкрити найславетнішу сторінку нашої історії.
Це буде прояв національної самоповаги, відновлення історичної
справедливості. Північно-західний флігель палацово-паркового
комплексу – „Гостевий” – пристосувати для забезпечення прийому
туристів. Південно-східний флігель – адміністративний корпус із
конференційним залом та лекторієм. Благоустрій паркової території,
встановлення пам`ятника останньому гетьману України Кирилу
Розумовському.
4. Створити Музей археології Батурина в приміщенні Воскресенської
церковно-приходської школи, музеєфікація пам’ятки археології
„Військовий продовольчий склад 17 ст.” на подвір’ї Музею археології.
Комплекс „Батуринська фортеця в мініатюрі” або „Батуринська Цитадель
в мініатюрі” (максимальна висота будівель ~ 1 м.) на подвір’ї Музею
археології Батурина, поряд з територією Цитаделі. Музеєфікувати
розріз укріплень Фортеці, реконструювати житла та айстерні
батуринців різних історичних епох, корчму XVII ст. та ін.
5. Створити Музей Генерального судді Лівобережної України Василя
Кочубея в приміщенні пам’ятки архітектури – Будинку Генерального
Суду. Благоустрій території пам’ятки садово-паркового мистецтва –
парку „Кочубеївський”: - відновлення історичного в?їзду до парку „Кочубеївський”,
- благоустрій території навколо Будинку Генерального Судді, -
відновлення Чорного ставу на території парку.
6. Створити Музей бджільництва ім. П. Прокоповича в приміщенні
пам’ятки архітектури середини 19 ст. (вул. Центральна, 14). Діюча
пасіка на подвір’ї Музею зі зразками вуликів різних епох та різних
регіонів України. Природничо-краєзнавчий відділ заповідника.
7. Розробити перспективну програму монументальної пропаганди, що
мала б включати "Алею Гетьманів" у центрі Батурина, пам`ятники
героям і жертвам трагедії 1708 р. в центрі селища і на місці масових
страт захисників, Івану Мазепі на Гончарівці (заміська резиденція),
пам`ятник К.Розумовському біля його палацу, Мотрі Кочубеївні –
поблизу будинку Кочубея, пам`ятні знаки на місці братських могил
захисників і спалених церков Батурина та ін.
Проведення на базі Заповідника щорічних наукових читань з виданням
матеріалів читань у “Віснику заповідника “Гетьманська столиця”;
здійснення повної публікації унікальних матеріалів, отриманих в
наслідок археологічних розкопок у Батурині; регулярне висвітлення у
ЗМІ стану справ у Заповіднику, організація тематичних виставок
документів і матеріалів, присвячених Батурину, І.Мазепі та подіям
Північної війни; зйомки документального фільму про трагедію Батурина
в контексті Європейської історії кінця XVII – початку XVIII ст.
• Виготовлення та реалізація рекламної поліграфічної продукції
(плакати, календарі, буклети, листівки, путівники, книги та інше).
• Відродження промислів, які були розвинуті в гетьманському Батурині
і які б реально працювали, виготовляючи продукцію прямо на очах
туристів. Реалізація сувенірної продукції.
• Створення зони охоронюваного ландшафту, використання його як зони
відпочинку:
- будівництво на березі р. Сейм Будинків відпочинку, туристичних баз
(невеликих, які б задовольняли потреби водного та зеленого туризму);
- будівництво на березі озера Шовковиця (води якого лікувальні для
очей), що розташоване в сосновому лісі, санаторію.
• Включення Батурина до вже існуючих туристичних маршрутів.
• Розроблення нових туристичних маршрутів:
- „Гетьманські столиці України” (Чигирин – Гадяч – Батурин –
Глухів),
- „Від столиці до столиці” (Київ – Батурин),
- „Родина Розумовських” (Козелець – Батурин),
- „Пам’ятки археології Чернігівщини” (Чернігів – Короп – Мезин –
Батурин),маршруту, присвяченого гетьману Івану Мазепі (Біла Церква –
Київ – Батурин),
- маршруту, присвяченого гетьману Кирилу Розумовському (Київ –
Козелець – Батурин) та інших.
300 років тому Україна фактично покинула Батурин напризволяще.
Наслідком цього стали 300 років нашої бездержавності. Сьогодні час
згадати про це і визнати провину, адже час знову невпинно спливає.
Кров безневинних жертв стукає в наші серця і душі. На жаль, значна
частина суспільства і досі вражена глухотою. Ми повинні не лише
вголос назвати геноцид геноцидом та віддати належну шану мученикам,
котрі безневинно прийняли смерть 2 листопада 1708 р., а й
використати проведення вказаних заходів для згуртування нації. Після
Голгофи обов`язково повинен прийти Великдень.Пил забуття і досі
вкриває не лише правду про батуринську трагедію – він вкриває наші
душі. Настав час їх очистити. У всякому разі, щиро сподіваємося на
це.
|
