|
Катерина Гіря
(Донецьк)
ВЗАЄМИНИ УКРАЇНСЬКИХ ТА ДОНСЬКИХ КОЗАКІВ
ХVI – ПОЧАТКУ ХVIII СТ. В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ТА
РОСІЙСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
Cтосунки запорозьких та донських козаків XVI – початку XVIII ст. –
важлива сторінка у спільній долі двох братніх східнослов’янських
народів. Оскільки історіографія даної теми не була об’єктом пильної
уваги науковців, то, на наш погляд, вона заслуговує на об’єктивну
всебічну оцінку.
У сучасній українській історіографії коло вчених, які торкалися
проблеми стосунків запорозьких та донських козаків ХVI – початку
ХVIII ст., не можна назвати широким. Утім, сучасні вчені мають
успіхи в дослідженні фактажу, нових джерел, у переосмисленні
історіографічних та літературних стереотипів, у постановці і
вивченні деяких наукових завдань; вони позбулися обмежень й
ідеологічних штампів марксизм-ленінізму.
Взагалі, з 80-х рр. ХХ ст. українській та російській історіографії
спостерігається пробудження інтересу до історії козацтва. Так, в
статтях російського дослідника В. Корольова розглядаються переважно
питання, пов’язані з історією козацького мореплавства ХVI – ХVII ст.
у Чорному та Азовському морях в цілому, так і морськими походами
козаків проти татар і турок, зокрема [1].
У 80-ті рр. М. Ковальським започатковуються досліди у сфері
джерелознавства українсько-донських взаємин ?2?.
1990-ті рр., які ознаменувалися злетом національного відродження,
стали новим етапом як у розвитку історичної науки в цілому, так і у
вивченні історії козацтва, зокрема.
Ростовські дослідники Л. Т. Тоценко та О. А. Пушкаренко на I
республіканській науково-практичній конференції, присвяченій
проблемам історії запорозького козацтва в сучасній історичній науці
та музейній практиці в 1990 р. (м. Дніпропетровськ), підвели деякі
підсумки та завдання вивчення бойової співдружності запорожців та
донців у ХVII – першій чверті ХVIII ст. [3].
В 1995 році було створено Український історичний клуб м. Москви (УІК),
який став новий явищем в науковому та культурному житті Москви та
Рссії. За багатовікову історію української діаспори в Росії аналогів
існування подібної організації поки що не віднайдено. Організатором
УІК в Росії став випускник історичного факультету Прикарпатського
університету міста Івано-Франківська, учень провідного в Україні
науковця й дослідника української історії В. Грабовецького В.Ідзьо.
В незалежній газеті українців в Росії "Український вибір"
зазначалося, що УІК – це організація шанувальників української
історії, культури й літератури, своєю метою вона вважає
науково-просвітницьку діяльність у галузі української історії та
історії інших слов’янських народів [4].
В 1997 році в Києві були надруковані матеріали Міжнародної наукової
конференції "Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та
національній самосвідомості". Матеріалами збірника охоплюється
широке коло питань, присвячених важливим проблемам історії козацької
республіки – Запорозької Січі [5].
17 - 19 серпня 1998 року в Москві в приміщенні Українського
інституту під егідою Українського історичного клубу відбулася ІІ
міжнародна наукова конференція "Запорозьке козацтво в українській
історії, культурі та національній самосвідомості", присвячена
300-річчю пам’яті гетьмана П. Дорошенка, який був похований у
московській землі. Ця конференція зібрала широке коло науковців з
України (Луцьк, Львів, Київ, Полтава, Івано-Франківськ), США
(Нью-Йорк, Нью-Джерсі), Німеччини (Мюнхен), Польщі, українські
наукові сили з території Росії. Проведення цієї конференції
засвідчує інтерес іноземних та російських науковців і представників
української діаспори в Росії до козацької тематики. Проведення вже
другої Міжнародної наукової конференції за сприянням представників
української діаспори в Росії (І міжнародна наукова конференція
"Українська діаспора Росії" відбулася 18 - 20 серпня 1997 року [6])
є відзнакою того, що український прошарок в Росії вагомий і
активний, знає свої потреби, історичну роль і розуміє, що треба
розвивати і зберігати свою історію та культуру.
Окремі аспекти українсько-донських стосунків, зав’язаних на
козацьких рухах в Україні 1635, 1637-1638 рр., прикували увагу В.
Щербака та В. Сергійчука [7]. Поряд з цим перелічені дослідники
розглянули низку спільних походів.
В сучасні часи слово "Смута" знову отримало громадянство в
історичній науці. І велика заслуга в цьому належить Р. Г.
Скриннікову [8]. Р. Скриннікова відрізняють прекрасне знання джерел
і літератури, літературна майстерність, широке охоплення подій.
Звертає на себе увагу робота А. Станіславського "Гражданская война в
России ХVII в. Казачество на переломе истории" [9]. В цій роботі
багато думок автора не співпадає з думками того ж Р. Г. Скриннікова.
Ким же були козаки? Визволителями Росії від іноземних інтервентів чи
їхніми посібниками? Йде досить цікавий пошук відповідей на це
питання. Велику увагу у монографії приділено протидії козацтва й
дворянства.
Услід за книгою А. Л. Станіславського з’явились монографічні
дослідження С. І. Рябова та М. Мінінкова [10]. Книга С. Рябова
узагальнює напрацювання попередньої радянської історіографії історії
Дону ХVІІ ст. Праця М. Мінінкова [11] являє собою, по суті, перше в
історіографії комплексне дослідження донського козацтва за період
ХVI – ХVII ст., в якому використана велика кількість неопублікованих
архівних документів, значна частина яких вводиться до наукового
обігу вперше.
Низка дослідників – І. Свєшніков, Ю. Мицик, В. Сергійчук, В. Смолій,
В. Степанков, І. Стороженко [12] – торкались українсько-донських
взаємин доби національно-визвольної війни середини ХVII ст. Але
розглядались фрагменти без відтворення цілісності.
Відомий український джерелознавець Ю. Мицик спробував заповнити
пробіли в історії чорноморських походів донських та запорозьких
козаків середини – третьої чверті ХVII ст., залучаючи матеріали
архівів та відділів рукописів бібліотек Польщі [13]. Там відклалися,
головним чином, документи урядового характеру, переписка членів
уряду Речі Посполитої ХVII ст., її дипломатів та воєнних діячів,
котрі уважно слідкували за подіями в Османській імперії та
Кримському ханстві і досить часто фіксували факти морських походів
запорізького та донського козацтва. Залучені Ю. Мициком до наукового
обігу матеріали дозволяють повніше уявити картину вітчизняного
мореплавства, хід та результати військово-морських експедицій
козаків, хоча в документах нерідко містяться тенденційні оцінки
діяльності донців та запорожців.
Сучасний український дослідник А. Сокульський описав спільні походи
українських та донських козаків кінця ХVI – ХVII ст. і подав їхній
хронологічний перелік [14].
Факти щодо заселення донськими та запорозькими козаками степової
України, таємних шляхів запоріжців Чорне та Азовське моря, спільних
козацьких походів, міграційних процесів між Доном та Запоріжжям,
відносин козацтва з Російським урядом, участі українських козаків у
повстанні К. Булавіна містяться у краєзнавчих (В. О. Пірко, В. Подов)
та науково-популярних (П. Лаврів, С. Прудіус) виданнях [15].
Першим в історіографії комплексним дослідженням взаємовідносин
запорозьких та донських козаків є монографія В. Брехуненка “Стосунки
українського козацтва з Доном у XVI – середині XVII ст.” (Київ
–Запоріжжя, 1998) [16]. У ній з’ясовуються роль українських козаків
у генезі донської козаччини, підвалини, сутність, перебіг взаємин
українського та донського козацтв, вплив утвореної вісі Дніпро-Дон
на поступ українського козацтва тощо.
У книзі Г.Д. Астапенко, працівниці Старочеркаського
історико-архітектурного музею-заповідника, на основі архівних
матеріалів, опиту старожилів станиці Старочеркаської розповідається
про побут, звичаї та свята донських козаків XVII – початку ХХ ст. Г.
Астапенко, зокрема, звернула увагу на те, що донський говір містив,
окрім слів тюркомовного походження, чимало українських слів ?17?.
Сучасний російський історик І. Кандауров торкнувся ряду питань з
історіографії та історії українсько-донських стосунків XVI – початку
XVIII ст. Зокрема, він описав біографію В. Сухорукова, звернувши
увагу на те, що останній був козаком-істориком, котрого царська
влада так і не змогла перевиховати на свій лад. Також І. Кандауров
пише про формування донського козацтва, зосередившись на тому, що
козаками ставали селяни, котрі тікали від поміщиків у пошуках
вільної землі, але нічого не згадує про заснування столиці Війська
Донського запорожцями. І. Кандауров також переказує відомий
історичний сюжет про звернення К. Булавіна до українських козаків за
військовою допомогою ?18?.
Різні автори намагалися показати статус, військову організацію,
соціальну психологію запорозьких та донських козаків, визначаючи
спеціально або ні риси схожості чи різні відмінності між ними.
Так, В. Корнієнко та О. Куц охарактеризували
військово-адміністративний устрій відповідно Запорозької Січі й
Війська Донського. Російський дослідник О. Куц підкреслив, що
Військо Донське за своєю структурою дуже нагадувало Запорізьку Січ
на Дніпрі [19].
Ведучи мову про сутнісні прояви буття запорізької громади,
український дослідник П. Сас охарактеризував її як інституційно
відокремлену, самовладну й політично суб’єктну спільноту, а також
таку, що виступала паралельним і за своєю внутрішньою спрямованістю
конкуруючим політичним чинником стосовно політичної системи Речі
Посполитої. Дослідник вжив термін "політичний сепаратизм
запоріжців", котрий був формою реалізації їхніх корпоративних
станових інтересів [20].
О. Куц показав, що перебуваючи за межами Російської держави у
ворожому оточені кочового світу, донські козаки, як і запорозькі,
розробили власне право, а також своєрідну внутрішню організацію,
засновану на самоуправлінні. Дослідник вважає, що донці були в
основній масі вихідцями з Росії й тому зберігали усвідомлення своєї
приналежності до неї. Він зазначав, що донське козацтво за своїм
світоглядом, зафіксованим як в козацьких військових відписках до
Москви, так і у внутрішніх документах Війська Донського, у другій
третині ХVII ст. постає перед нами як частина російського
суспільства. О. Куц зробив декілька влучних зауважень щодо стосунків
Війська Донського з Російською Державою. Зокрема, він зробив
висновок, що режим торгівельних чи інших пільг, наданих Москвою,
дозволив їй утримувати донську козацьку спільноту під своїм
політичним впливом [21].
Як показує аналіз праць російських дослідників, в російській
історіографії мова про самоуправління Дону ведеться стримано, а
термін "сепаратизм" російські дослідники зовсім не використовують,
українські ж науковці, навпаки, роблять акцент на
військово-політичній самостійності Запоріжжя. Це можна пояснити,
по-перше, історичними реаліями, по-друге, різними концепціями
українських та російських істориків. Перші намагаються зобразити
тривалий історичний шлях України до незалежності, а останні, як
зазначив В. Заруба, ще не до кінця позбулися застарілих
великодержавних ідей [22].
Деякі факти з історії стосунків містяться у працях Г. Саніна
(боротьба козаків з турецько-татарською агресією у другій половині
ХVІІ ст.), Б. Флорі (зв’язки з Доном Івана Богуна, спільні бойові
операції), С. Леп’явка (окремі важливі висновки щодо специфіки
українського козацтва в контексті дослідження козацьких війн ХVІ ст.
в Україні), В. Ідзьо (міграції українських козаків до Росії) [23].
Таким чином, у сучасній українській та російській історіографії
розробляються різні аспекти відносин запорозьких та донських козаків
ХVІ – початку ХVІІІ ст. Разом з тим значною мірою правильним
залишається висловлене ще у 1956 р. Б. Луніним положення про те, що
тема бойової співдружності запорозьких та донських козаків у
боротьбі проти супротивників Росії і України досі "недостатньо
розроблена в історичній літературі" [24]. Недостатньо з’ясованими
залишаються час встановлення зв’язків між Січчю та Доном, початкових
етап їх бойової співдружності. Фрагментарно висвітлено спільну
бойову діяльність запорозьких і донських козаків у ІІ половині ХVІІ
– на початку ХVІІІ ст. Ітак, тема взаємин запорозьких і донських
козаків чекає на подальше глибоке вивчення та широке висвітлення. У
сучасних умовах вихід на якісно новий ступень узагальнень козацької
проблематики вимагає подолання домінуючого у вітчизняній
історіографії описового фактографізму, розширення предметного
горизонту козакознавчих студій, а також удосконалення методології
дослідження.
Література
1. Королев В. Азовское сидение: действия турецкого и донского
казачьего флотов // Международные отношений в бассейне Черного моря
в древности и средние века. – Ростов-на-Дону, 1986; Королев В.
Технология донского казачьего мореплавания на Азовском и Черном
морях в ХVII ст. (мореходные инструменты и карты) // Торговля и
мореплавание в бассейне Черного моря в древности и средние века. –
Ростов-на-Дону, 1988.
2. Ковальський Н.П. Источниковедение истории украинско-русских
связей (XVI - первая половина XVII вв.). – Днепропетровск: ДГУ,
1985.
3. Тоценко Л. Т., Пушкаренко О. А. Бойова співдружність запорізького
та донського козацтва в ХVII – першій чверті ХVIII ст. (деякі
підсумки та завдання вивчення) // Матеріали I республіканської
науково-практичної конференції "Проблеми історії запорізького
козацтва в сучасній історичній науці та музейній практиці. –
Дніпропетровськ: Знання, 1990. – С. 192-195.
4. Ідзьо В. Українська діаспора в Росії. Українсько-російські
взаємовідносини: історія, наука, релігія. – Львів, 2002. – С.
192-195.
5. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та
національній самосвідомості: Матеріали Міжнародної наукової
конференції. – К., 1997. – 376с.
6. Наукові конференції – нове явище в освітньо-культурному житті
української діаспори в Росії // Ідзьо В. Вказ. праця. - С.233-234.
7. Щербак В. О. Антифеодальні рухи на Україні напередодні визвольної
війни 1648-1654 р.р. – К., 1989. – С. 65, 72, 75; Сергійчук В. І.
Іменем Війська Запорізького. – К., 1991. – С. 120-122, 136.
8. Скринников Р. Г. Россия в начале ХVII в. "Смута". – М., 1988.
9. Станиславский А. Гражданская война в России ХVII в. Казачество на
переломе истории. – М., 1990.
10. Рябов С. И. Донская земля в ХVII веке. – Волгоград, 1992;
Мининков Н. А. Донское казачество на заре своей истории. -
Ростов-на-Дону, 1992.
11. Мининков Н. А. Донское казачество в эпоху позднего средневековья
(до 1671г.). - Ростов-на-Дону, 1998.
12. Мицик Ю. А. Джерела історії національно-визвольної війни
українського народу середини ХVII ст. – Дніпропетровськ, 1996. – С.
95; Сергійчук В. І. Іменем Війська Запорізького. – К., 1991. – С.
146, 168, 177, 179, 181; Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан
Хмельницький. – К., 1995. – С. 94, 250-251, 257-258, 260, 269, 272,
466, 470, 487, 491, 509, 511; Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан
Хмельницький: хроніка життя та діяльності. – К., 1994. – С. 85, 103,
105, 109, 110, 129, 153, 160, 189; Стороженко І. С. Богдан
Хмельницький і воєнне мистецтво у визвольній війні українського
народу середини ХVII ст. – Дніпропетровськ, 1996. – С. 14, 15,
42-43, 92-93; Свєшніков І. К. Битва під Берестечком. – Львів: Світ,
1993.
13. Мицик Ю. А. Новые данные о черноморских походах донского и
за¬по¬рожского казачества против Османской империи и Крымского
ханства (се¬редина – третья четверть ХVII в) // Торговля и
мореплавание в бассейне Чер¬ного моря в древности и средние века. –
Ростов-на-Дону, 1988. – С.136-143.
14. Сокульський А. Морські походи запоріжців. – Дніпропетровськ,
1995. – С. 79-86.
15. Пірко В. Заселення степової України в ХVI – ХVII ст. – Донецьк,
1998. – С. 44-45; Подов В. Донбасс. Век ХVII-й. – Луганск: Світлиця,
1998. – С. 19-21; Лаврів П. Історія Південно-Східної України. – К.:
Українська Видавнича Спілка, 1996. – С. 62, 68, 97; Прудіус С. І.
Історія козацької вольниці з стародавніх часів. – Донецьк, 2002. –
С. 25.
16. Брехуненко В. Стосунки українського козацтва з Доном у ХVІ –
середині ХVІІ ст. – К. - Запоріжжя, 1998. – 336 с.
17. Астапенко Г.Д. Быт, обычаи, обряды и праздники донских казаков
XVII-XX вв. – Ростов-на-Дону, 2002. – С. 5.
18. Кандауров И.М. Донские казаки: литературно-историческая хроника
их жизни, подвигов и трагедии. – Волгоград: Станица-2, 2003. – С.
159-162.
19. Куц. О. И. Донское казачество от взятия Азова до выступления С.Разина
(1657-1667гг.): Автореф. дисс. – К., Наук. – СПб, 2000. – С.23.
20. Сас П. М. Політична культура запорізького козацтва (кінець ХVI –
початок ХVII ст.): Автореф. дис. д-ра істр. наук. – К., 1998. – С.
19-20.
21. Куц. О. И. Донское казачество от взятия Азова до выступления С.Разина
(1657-1667гг.): Автореф. дисс. – К., Наук. – СПб, 2000. –С. 24.
22. Заруба В. М. Українське козацьке військо в російсько-турецьких
війнах останьої чверті ХVІІ ст.: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ.
д-ра іст. наук. – Львів, 2004. – С. 7.
23. Санин Г. Отношения России и Украины с Крымским ханством в
середине ХVІІ в. – М., 1987; Флоря Б. М. Запорізьке козацтво і плани
турецької війни Владислава ІV // Україна: культурна спадщина,
національна свідомість, державність. – К., 1992. – С. 85; Флоря Б.
М. Молоді роки Івана Богуна // Україна в минулому. – К. – Львів,
1992. – С. 70, 77; Леп’явко С. А. Козацькі війни ХVІ ст. в Україні.
– Чернігів: Сіверянська думка, 1996. – С. 209; Українська діаспора в
Росії, російська – в Україні: етапи розвитку та сучасний стан //
Ідзьо В. Вказ. праця. – С. 164-175.
24. Из истории Дона: Сборник статей. – Ростов, 1956. – Вып. 1. – С.
3.
|
