|
Геннадій Єршов
(Україна)
ПРОЕКТ СТВОРЕННЯ “АЛЕЇ ГЕТЬМАНІВ” У БАТУРИНІ
В історії України упродовж останнього тисячоліття чимало було
славетних і трагічних сторінок. Тисячі видатних її синів, захищаючи
свою землю, свою культуру і віру, наклали головою на полі брані чи й
на плахах, у татарських, шляхетських і московських катівнях, на
засланні чи у вигнанні далеко від Батьківщини. Тим з них, хто був
угодний офіційній керівній лінії, споруджувались помпезні
пам’ятники, більшість же славетних потрапили до чорних списків
„ворогів народу” як представники „експлуататорських класів” чи й
просто були огульно оголошені „зрадниками”, і саму згадку про них
намагалися стерти з народної пам’яті.
Після відновлення національної державності значно зріс інтерес до
цих старанно замовчуваних раніше численних „білих плям” вітчизняної
історії, і коли українському народові стала відома правда про його
минувшину, виникла нагальна потреба у вшануванні пам’яті
національних героїв і пророків, мучеників і митців.
Одним із таких заходів, спрямованих на відновлення національної
самосвідомості та історичної пам’яті українського народу, на
сприяння поверненню до національної історії імен її синів є
„Програма по увічненню історичних осіб та подій ХVІІ – ХVІІІ ст. на
території Північного Лівобережжя засобами образотворчого мистецтва”,
розроблена у 1997 році автором, членом Спілки художників України (на
той час аспірантом Української Акадамії Мистецтв). Наукові
консультанти "Програми" – зав. кафедри Української Академії
мистецтв, професор Валерій Швецов та зав. кафедри історії та
археології України Чернігівського державного педагогічного
університету імені Т.Г.Шевченка, Заслужений працівник освіти
України, доцент Володимир Коваленко. "Програма" затверджена Вченою
Радою Української Академії мистецтв ще в березні 1997 р.
Головною метою «Програми», що не має аналогів не лише в Україні, а й
у світовій практиці в цілому, є увічнення в монументальних
пам’ятниках і пам’ятних знаках найвидатніших і найтрагічніших подій
того часу, їх пропаганда засобами мистецтва на основі історично
достовірних фактів.
«Програма» була позитивно сприйнята громадськістю і науковцями,
погоджена Національною Академією наук України та рекомендована до
впровадження Головною Радою Українського Товариства охорони пам’яток
історії та культури. Схвальні відгуки про неї дали тодішній
Президент України Леонід Кучма і Віктор Ющенко (на тоді – голова
Національного Банку України), директор Інституту історії України НАН
України, академік НАН України Валерій Смолій (на тоді –
віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань) та директор
Інституту археології НАН України, голова Українського Товариства
охорони пам’яток історії та культури, академік НАН України Петро
Толочко (на тоді – віце-президент НАН України), Олександр Чалий (на
тоді – Повноважний посол України в Румунії), Андрій Чебикін,
академік Української Академії мистецтв і її Президент, академік
Української Академій мистецтв проф. Василь Бородай та інші.
Вже перша робота, створена у рамках названої „Програми по увічненню
історичних осіб та подій ХVІІ – ХVІІІ ст. на території Північного
Лівобережжя”, була впроваджена у життя: пам’ятник "До 900-ліття
Першого з'їзду Київської Русі" був урочисто відкритий на Замковій
горі в Любечі на Чернігівщині у жовтні 1997 р. за участі
віце-прем’єр-міністра України академіка Валерія Смолія,
віце-президента НАН України академіка Петра Толочка, Генерального
директора ЧАЕС Сергія Парашина, народних депутатів України та ін.
Наслідком першого успіху стали нові проекти: гіпсові моделі у
натуральні розміри пам'ятника „Святим чернігівському князю Михайлу
та його боярину Федору” до 750 – річчя їх мученицької загибелі в
Орді у жовтні 1246 року (знаходяться у Чернігівському Художньому
музеї ) та останньому гетьману Лівобережної України Кирилу
Розумовському до 270 ліття від дня народження (знаходиться у
Батуринському музеї – заповіднику), а також виставочні авторські
роботи в бронзі: образ Святого Феодосія Углицького, видатного
церковного та культурного діяча Лазаря Барановича, гетьманів Івана
Мазепи та Кирила Розумовського, чернігівського полковника і
Наказного гетьмана Павла Полуботка, великого князя київського
Володимира Мономаха і засновника Новгород-Сіверського князівства
Олега Гориславича та інші.
Чільне місце серед них займає образ славетного борця за волю і
незалежність України гетьмана Івана Мазепи, який 1708 р. підняв
повстання проти російського панування, за що був підданий анафемі в
Російській імперії і закінчив своє життя у вигнанні. Пам’ятник мав
являти собою бронзове погруддя на високому постаменті: Іван Мазепа у
гетьманському вбранні, в парадному головному уборі, прикрашеному
відповідно до тогочасної традиції перами; у гетьмана зажурений
погляд, він ніби вдивляється в далину, притискаючи до грудей булаву,
як символ нездійсненої мрії про відродження української державності.
Макет його був високо оцінений в Україні і в Румунії, де, за
погодженням з Премерією міста Галац, планувалося встановити його на
одній з міських площ – в районі, де колись стояв старовинний
монастир, на місці вічного спочинку бунтівного гетьмана. Та коштів
на встановлення монументу „не знайшлося”, і проект так і залишився
проектом.
Після здійнятого галасу охолола й увага до решти проектів, що теж
так і завмерли на стадії макетів. У задумах залишилося створення
пам’ятників чернігівським полковникам Мартину Небабі та Степану
Подобайлу, ніжинським полковникам братам Івану та Василю
Золотаренкам, письменникам, культурним і церковним діячам Іоаникію
Галятовському та Георгію Кониському, ченцю-іконописцю Івану
Щирському, співакові й музиканту Марку Полторацькому, історику
Опанасу Шафонському, пам’ятні знаки, що увічнюють героїчний бій
козаків чернігівського полковника Мартина Небаби із
польсько-литовськими військами під Ріпками влітку 1651 року і не
менш героїчну оборону Батурина восени 1708 року. А ще – пам’ятні
знаки „Полкове місто” (це – Чернігів, Ніжин, Прилуки, Ічня, Борзна),
„Сотенне містечко”, якими були колись кілька десятків населених
пунктів нашого краю, пам’ятний знак для Коропа „Головна база
козацької артилерії”.
Одним з центрів української історії, де відбувалися доленосні події
для життя українського народу, був, безперечно, Батурин, безжально
знищений царським полководцем Олександром Меншиковим 2 листопада
1708 року.
У зв'язку з тим, що Батурин довгий час уособлювався офіційною
пропагандою з їм'ям бунтівного гетьмана Івана Мазепи, якого за його
спробу відродити українську державність проголосили зрадником і
піддали церковній анафемі, навіть саму згадку про одну з історичний
столиць України намагалися стерти не лише зі шпальт історії, а й із
самої пам'яті народу. Сьогодні в умовах незалежної української
державності історики та митці повинні докласти максимум зусиль для
відродження правди про трагічну долю Батурина, його проводирів та
рядових мешканців. Справа істориків та археологів реконструювати
детальний перебіг подій, з'ясувати причини та наслідки такого
повороту історії.
Справа честі митців розповісти про трагедію Батурина мовою
образотворчого мистецтва. Власне, цей процес вже розпочався. За
проектом скульптора Гайдамаки на краю давнього городища, на високих
схилах Сейму 10 квітня 2004 року за підтримки блоку "Наша Україна"
та особисто Президента України Віктора Ющенка був поставлений
величний кам'яних хрест із бронзовим розп'яттям – пам'ятник жертвам
Батуринської трагедії 1708 року.
Ще раніше в Батурині постали пам'ятні знаки на місці, де
зустрічалися Іван Мазепа з Мотрею Кочубеївною, а також українському
письменнику Богдану Лепкому (автору трилогії про Мазепу) та деякі
інші. Проте сьогодні, напередодні 300-ліття загибелі Батурина та
300-ліття від дня смерті самого гетьмана Івана Мазепи цього вже
замало.
Для увічнення в історії та народній свідомості пам'яті про одну з
трагічних сторінок української історії, на наш погляд, необхідно
затвердити цілісну Програму монументальної пропаганди. Одним з її
основних елементів має стати "Алея Гетьманів”, яку, на нашу думку,
слід розмістити в центрі Батурина, у сквері поблизу Воскресенської
церкви, в якій був похований останній гетьман Кирило Розумовський.
Як нам здається, це має бути серія бронзових погрудь українських
гетьманів, діяльність яких пов'язана з Батуриним – І.Мазепи,
Д.Многогрішного, І.Самойловича, І.Брюховецького, К.Розумовського,
розміром у 1,5 натуральні величини, встановлених на гранітні
постаменти (кожна композиція загальною висотою до 3-х метрів).
Не менш важливим слід вважати встановлення Пам'ятника захисникам
Батурина – козакам, міщанам, селянам. Це могла би бути бронзова
багатофігурна композиція, що буде поставлена на в'їзді на Замок
Батурина на фоні відновленої за даними археологічних розкопок
фортечної стіни. Необхідно також встановити пам'ятний знак на місці
масових страт полонених батуринців на березі Сейму, звідки пливли за
течією на плотах їх розп'яті тіла з метою настрахати всю Україну.
Окремим пам'ятником бажано вшанувати пам'ять Івана Мазепи (не дуже
поки що шанованого увагою нащадків) на території його заміської
резиденції на Гончарівці. Встановлений на краю високого валу понад
трасою Київ – Москва, Мазепа був би здалеку помітний гостям,
символізуючи Волю Украіни до незалежності.
Нарешті, бажано встановити пам'ятник останньому гетьманові України –
Кирилу Розумовському поблизу його всесвітньо відомого палацу.
Бронзова фігура гетьмана з сувоєм планів та текстів у руках, в
оточенні алей і квіткових клумб, безсумнівно, стала б однією з окрас
майбутньої Президентської резиденції.
Звичайно, втілення цієї Програми в життя вимагає значних фінансових
витрат і фізичних зусиль. Проте, час вже вимірювати престиж держави
вшануванням історії засобами відтворення історічних образів у
бронзі.
До того ж, упродовж попередніх років автором вже була виконана
значна частина підготовчих робіт, що дозволяє практично негайно
розпочати втілення Програми в життя. Зокрема, гіпсова модель
погруддя Івана Мазепи в розмірі впровадження була виговлена ще 1998
року, та вона виявилась непотрібною попередній владі. Сьогодні ж
залишається лише відлити погруддя у вічному матеріалі.
Адже мова йде не лише про встановлення нових пам'ятників, навіть не
просто про відновлення історичної пам'яті народу – йдеться про
зміцнення підмурків нашої державності, про зміцнення авторитету
України у світі.
Залишається лише сподівання, що з докорінною зміною політичної
ситуації в Україні, з новою владою зміниться і ставлення до її
славетного минулого.
|
