|
Марюш Дроздовскі
(Польща)
РЕЛІГІЙНІСТЬ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ
В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХVII СТОРІЧЧЯ
В першій половині XVII сторіччя, протекція православної Церкви була
однією із сфер діяльності козаччини яка викликує до сьогодні
найбільш контроверз.
Здається що це відношення великою мірою пояснює те що історики які
досліджують події козацького суспільства, так охоче займаються
проблематикою його заангажуванням конфесійними справами.
Варто також сказати, що зацікавлення польських, українських а також
багато інших дослідників проблемою відношення козаччини до релігії
свідчить про те, що вище згадана тематика знаходиться сьогодні у
центрі уваги міжнародного історичного середовища.
Як що ідеться про дотеперішній науковий доробок присвячений історії
запорізької козаччини, слід ствердити, що у своєму відношенні до
питання зв’язків козаків з вірою, він був зосереджений головним
чином на представленні більшою або меншою мірою, чергових етапів
боротьби Запоріжців про привернення законів та свобід православній
Церкви. За винятком Т. Хинчевської - Геннел, яка розглядаючи
релігійність козаків в контексті оформлювання їхньої народної
свідомості, виразила одночасно сумнів про їхній релігійний
індиферентизм, більшість польських істориків дотепер не підняла
проби встановлення відношення запоріжців до релігії. Не був також
означений його вплив на проправославну діяльність козаків в згаданим
мною періоді.
Появлення козаччини на арені боротьби про релігійні справи, польські
дослідники намагалися пояснювати перед усім антиунійну пропаганду
православного духовенства а також політичними відносинами.
В цьому огляді дуже актуальною є думка К. Ходиніцького про роль яку
козаки відіграли в нелегальному реактивуванні православної ієрархії
в жовтні 1620 р.:
„Co sie tyczy kozakow – jak pisal Chodynicki – to nie kwestionujac
calkowicie ich uczuc religijnych [...] zauwazyc trzeba, ze
bezposrednio nie byli oni zainteresowani w sprawie metropolii.
Grabic majatki biskupow, topic namiestnikow metropolity unickiego w
imie obrony Kosciola prawoslawnego – na to zawsze byli gotowi, ale w
sprawie wskrzeszenia hierarchii nie oni chyba odegrali role
inicjatorow”.
В цьому місці варто згадати також думку З. Вуйціка, який аналізуючи
причини інтервенції козаків в конфесійних спорах написав між іншими:
„przymierze z prawoslawiem dalo Kozaczyznie poparcie calego
spoleczenstwa ruskiego. Zaczelo ono teraz widziec w Kozaczyznie
obronce zagrozonej i uciskanej religii. Tu tkwila jedna z przyczyn,
ze powstanie Chmielnickiego, ktore wstrzasnelo posadami
Rzeczypospolitej, nie bylo tylko wielka bitwa klasowa, lecz stalo
sie ogolnonarodowa wojna wyzwolencza na Ukrainie”.
Проби встановлення сприймання запорізькими козаками справ конфесії
не займався також С. Плохій – автор найобширнішої праці присвяченої
відносинам між козаччиною та релігією в новітній історії. Без
сумніву слід оцінити її вагу в зникнення стереотипу козака як людини
“religionis nullius”, який існує до сьогодні. Однак слід ставитися
до кількох згаданих в неї проблем.
На думку Плохія підтримка козаків для православного духовенства в
суперечці із намісником митрополита Іпатія Потія, Антонім Грековичем,
до якої дійшло в Києві в 1610 році, була першим активним
виступленням козаччини в захисті православ’я.
Цей дослідник, спостерігаючи роль представників православної Церкви
в заангажуванні козаччини в київські події, одночасно звернув увагу,
що на її становище вплинуло також її розуміння значення участі в
боротьбі про привернення конфесійних свобод, яке гарантували її вхід
до еліт руського суспільства. Доцінюючи значення „Протестації” з
1610 року, для дальшої служби під прапором православної Церкви, не
треба трактувати дати її постання як початкової цезури їх виразної
та повної свідомості в релігійних спорах.
Хоча з одного боку не викликає сумнівів участь козаків в захисті
земель Києво-Печерського монастиря, в 1599 році, з другого боку брак
в доступних джерелах які торкаються історії козаччини інформації про
це, що від 1610 року сталася вона силою більш самостійною та
активною в своїх діяннях для справи православної віри.
Оцінюючи досі високо значення співпраці козаків із православними
ієрархами із метою позискання ними статусу однієї з головних сил які
були в опозиції до рішень берестенського синоду, С. Плохій пишучи
про козачинну та її трактування релігійних справ як зручного
претексту в боротьбі із Річ Посполитою, ствердив також, що це
сталося причиною багатьох розбіжностей та непорозумінь між ними а
частиною ієрархії. Хоча би підчас засідань київських синодів в 1628
та 1629 років. Знаючи вагу цього спостереження не здається однак щоб
тільки суто політичні мети, які при цій нагоді представники
запорізького війська хотіли досягнути, викликали брак однодумності в
православному таборі. Хоча в випадку скликання київського синоду в
1629 року, спостерігаємо роль найвищого авторитету Річ Посполитої,
то важко є його побачити у випадку синоду із 1628 року на якому
козаки дефінітивно відмовилися від всяких форм поєднання з унятами.
З тієї теж причини антиуняцьке ставлення козаччини на вище згаданих
синодах можна сприйняти також як вираз безкомпромісного прив’язання
до грецької релігії, якого не змогла ослабити навіть тимчасова
слабкість її душевних предків.
Після запізнанняся з працями Плохія про православну діяльність
запоріжців в першій половині XVII сторіччя, можемо ствердити іж в
деяких випадках вони надто поверховні і в зв’язку з цим не віддають
його дійсного образу. Цю тенденцію можна особливо побачити говорячи
про значення участі козаків в боротьбі про закони православної
Церкви на сеймах які відбулися після смерті Зигмунта ІІІ в 1632
році.
Слід тут виразити жаль що автор праці не показав повністю існуючого
в цьому часі сильного порушення в козацькому середовищі, причиною
якого була козацька воля зрекомпенсувати всі кривди, яких досвідчили
православні через встановлення берестенського синоду. Це без
сумнівів результат пропущення рішень які встановлено на тому плані
на козацьких зборах в Росаві і в Прилуках, чи зміст листів які були
писані запоріжцями хоча б до Христофора Радзівілла.
Треба також сказати що С. Плохій, пишучи про козацькі боротьби з
1637-1638,не звернув уваги на факт існування конфесійних елементів в
повстанні доводженим гетьманом Якубом Остжанином про які свідчив би
зміст універсалу в якому закликав козаків до боротьби проти унятам.
Крім того на релігійний характер виступлення з 1638 року звертали
увагу також зарубіжні спостерігачі діянь які відбувалися на землях
Річ Посполитої. Маю тут на думці передусім всі інформації які
знаходяться в „ Gazette de France” з яких дізнаємося про це, що
українські козаки склали петицію до влади Річ Посполитої. В цій
петиції вони виразили волю укласти мир за умовою сповнення їхніх
просьб. Серед них знаходилась також просьба про загарантування ім
конфесійнихсвобід.
Закінчуючи треба ствердити що книжка С. Плохія крім декількох
застережень, являється позицією дуже важливою, тому що нове бачення
проблеми релацій між козаками та православною Церквою великою мірою
збагачують наше дотеперішнье знання про вплив релігії та події, на
ідеологію як і тотожність запорізької козаччини.
Мимо того що автор не піднімає питання про релігійність козаків від
яких не можна втекти зважаючи як автор оформлював тезу своєї праці.
Однак вказує що ведена ними боротьба про захист законів православ’я
без сумнівів спричинилася до їх важливих змін і трансформації.
Вище згадана проблема була одним з головних мотивів підняття мною
досліджень про релігійність козаків, яких головною метою було
становлення їх відносин до релігії та визначення Іїної діяльності на
користь православної Церкви в першій половині XVII сторіччя.
Виявлення ролу релігії в житті та діяльності козаків, на мою думку,
в основний спосіб вплинуло на зміну дотеперішнього образу в світлі
якого її постерігали – як суспільність котра не піклувалася надто
про спасіння своєї душі, а також полегшувало б оцінку її діяльності
на конфесійному грунті.
Період шістьох років інтенсивних досліджень над релігійністю
козаків, дозволили мені сформулювати декілька важливих висновків для
цієї проблеми. Перед усім треба підкреслити, що фактором який в
основний спосіб спричинився до участі Козаків в релігійній боротьбі
і також до маніфестації релігійних відчуть було встановлення
берестенської унії укладеної в 1596 році, яка поділила православне
суспільство Річ Поспилитої на два ворогі табори: православний та
уніяцький. Не викликає сумнівів що участь козаччини у процесі
повернення православній Церкві законів та свобод укріпляло в
свідомості козаків переконання що приналежність до східної Церкви,
яке мало вплив на розвиток її релігійності. Здається що дуже важливу
роль у формлюванні конфесійного обличчя козаччини відіграв період
володіння Запоріжжям Петра Конашевича – Сагайдачного. Вплив особи
яка була вихованком Островської Академії на членів запорізького
суспільства започаткував процес еволюції релігійної свідомості, яку
до цього часу було важко здефінювати, еволюції в напрямі сили яка
щораз більш впливала на її поведінку. Крім гетьмана Сагайдачного до
поглиблення релігійних відчути запорізького суспільства, великою
мірою причинилося також православне духовенство. Слід також звернути
тут увагу на значення Tрехтиміровського монастиря, який від 1616
року був місцем зустрічей київських монахів з козаками. Не здається
можливим щоб ці зв’язки вплинули на більшу волю запоріжців
додержувати законів православної віри. Важливий також був зміст
Протестації з 1621 року яку написав митрополит Йов Борецький.
Уповноваження до віддіграння через козаків ролу захисників
стародавньої грецької віри, сталося для її представників досі
важливим поштовхом для поглиблення свого прив’язання до православної
Церкви.
Важливим аргументом який доводить що релігія мала вплив на поведінку
та рішення мешканців Січи є факт, що питання віри появлялося на
майже всіх важливіших ділянках Іїної діяльності в першій половині
XVII сторіччя. Прохання релігійної натури знаходимо в численних
інструкціях підготовлених для запорізьких послів які їхали на сейми
котрі відбувалися в цьому часі в Річ Посполиті. Те що вони
обгрунтували ці претензії дозволяє нам дійти до висновку, що їх
присутність була результатом щораз більш інтенсивного впливу на
діяльність козаччини конфесійних мотивів. В період який попереджав
виступлення послів з Запоріжжя, прояви заангажування козаків в
справи грецької віри виказують, що їхні претензії були доказом
їхнього свідомого діяння і не можна їх вважати випадковими.
Конфесійні елементи появляються у всіх козацьких повстаннях в першій
половині XVII сторіччя. Їхня присутність в бунтах які були керовані
Марком Жмайлом як і Тарасом Федоровичом не здається бути тільки
результатом пропаганди але як думаю, була також наслідком свідомо
веденої релігійної політики козаччини, яка би прямувала до
скасування рішень берестенського синоду. Це доказують раніша та
пізніша діяльність її представників на православному грунті.
Конфесійне забарвлення яке можна спостерегти також в бунтах з
1637-1638 років, було доказом живучої свідомості боротьби про
православ’я, про яку не вирішував сам тільки політичний інтерес але
також що раз сильніше та більш поглиблене почуття приналежності до
православної громади.
Характерною рисою становища яке репрезентували противники існування
православної Церкви в Річ Посполитій з перед 1596 року, було
переконання про рішучий вплив православного духовенства на
антиуніяцьку діяльність запоріжців. Автори полемічної релігійної
уняцької літератури закидали ім. крім того, релігійний нігілізм який
на їх думку було зумовлене передусім дуже низьким рівнем Іїної
освіти.
Однак з огляду на існування зв’язків між козацькою старшиною з
православними осередками культурно - науковими як також брак доказів
на це, що існувала тісна залежність рівня релігійності людини та її
інтелектуальних горизонтів, важко визнати цей аргумент правдивим.
Непорозумінням було б заперечати значного впливу православного
духовенства на форму релігійного світогляду козаччини. Здається що
особливе зосередження ієрархії уняцької Церкви мав глибші причини.
Думаю що одною з них була воля ослаблення нелегальної православної
ієрархії, яка хотіла повернення її давних свобод, через постійне
оскаржування її про викликання бунтів запорізького війська, яке в
наслідку мало вплив на погіршення зв’язків з Річ Посполитою.
Нунції які перебували в тому періоді в Річ Посполитій не тільки
сумнівалися у щирих замірах запоріжців але назвали їх схізматиками.
Завдяки фактору вживання ними того терміну до всіх православних які
не прийняли унії, козаки ставалися інтегральною частиною цієї
конфесійної групи.
До зовсім інших висновків доходимо після прочитання релацій
мандрівників яких шляхи вели через козацькі терени так Вілгелм
Боплан, Алберто Віміна як і Павло Алеппо відносяться до конфесійної
приналежності Запоріжців, згідно стверджували що вони були
представниками грецької віри. Важливим є також фактор що жоден із
них не сформулював тезу про цілковиту байдужість козаків до традиції
та звичаїв чи принципів православної віри. З цілую відповілальністю
можна ствердити що бачили вони фактор релігійний в егзистенції
козаччини. Не було так добре як того хотів Павло Алеппо, однак, я
думаю, що мешканці Січи, в залежності від своїх індивідуальних
потреб та можливостей брали участь в релігійному церковному житті,
прив’язуючи особливу увагу до його зовнішніх форм.
Переказами які значною мірою підтверджують релігійність козаків є
без сумнівів „записки”, Петра Могили, „Тереатургіма”, Афаназія
Калнофойського та врешті „Помянник” якого автором був батько
Софоновича. Їхня цінність полягає передусім на тому що завдяки ним
можемо побачити запоріжців як людей які репрезентують інколи просту
народну віру.
Яка була одже релігійність запоріської козаччини в першій половині
XVII століття. Без сумнівів треба її розглядати, на що звернула
увагу Н. Яковенко, у ширшому контексті так званої „жовнірської
віри”, якої однею з основних рис був вищість сили та відваги над
душевними цінностями.
Здається що у зв’язку з тим характерними рисами цього стану також не
дуже високий рівень релігійного знання не мусив доводити про їхній
релігійний індиферентизм. Думаю що рівень релігійності залежав не
тільки від індивідуальних потреб запоріжців але також від їх ранги в
ієрархії того дуже різнорідного суспільства. Не викликає сумнівів що
тон релігійного життя козаччини визначала старшизна, яка завдяки
щораз ширшим знанням була здатна засвоїти релігійні норми. Без
сумнівів в тому періоді глибина релігійного відчуття відіграла для
козаків не дуже важливу роль у зв’язку з Іїнім заангажуванням у
боротьбі в захисті за православну Церкву, яка була одна із
важливіших аспектів сприйнятої ними релігійності.
Треба однак звернути увагу що посвідчена участь козаків в доступних
джерелах в богослужіннях а також в церковних таїнствах, та факт
існування в Іїній свідомості потреби дбання про посмертну долю своєї
душі, без сумнівів свідчать про те що вони визнавали основні
релігійні закони, які в щораз більшому рівні детермінували їхнє
думання та поведінку.
Треба також ствердити, що ієні претензії релігійної натури у
повстанні Богдана Хмельницького, було наслідком перемін які зайшли в
козацькій, релігійній свідомості починаючи від половини другого
десятиріччя XVII сторіччя. Те що Річ Посполита не трактувала досі
серйозно релігійного фактору у діяльності козаччини, великою мірою
причиниться до віддалення від неї шансу позитивного закінчення
палкої козацької проблеми яка станеться одною із найважливіших
причин втрачення нею суверенітету.
Література
1. Aкты oтнoсящиeся кь истoрии Южнoй и Зaпaднoй Рoссии, сoбрaнныe и
издaнныe Aрхeoгрaфичeскoю Кoмиссиeю. T. II.- Сanкт – Пeтeрбург:
1865. – С. 3 – 5.
2. „ Antelenchus. To iest odpis na skrypt uszczypliwy zakonnikow
Cerkwie odstepney S. Ducha, Elenchus nazwany ”// Aрхив Югo -
Зaпaднoй Рoссии издaвaeмый врeмeннoю кoммиссиeю для рaзбoрa дрeвних
aктoв, высoчaйшe учрeждeннoю при Киeвскoмь вoeннoм, Пoдoльскoмь и
Вoлынскoмь Гeнeрaль – Губeрнaтoрe. Ч. 1. - T. VIII. - Kиeвь 1914. –
С. 718 - 720.
3. Archiwum Glowne Akt Dawnych. Archiwum Radziwillow. - Dz. V. - Nr
8031. - Nr 11546.
4. Biblioteka Jagiellonska w Krakowie.- Rkp. 110. Mikrof. Biblioteki
Narodowej w Warszawie( dalej BN).- Nr 2035.
5. Biblioteka Muzeum Narodowego im. Czartoryskich w Krakowie.- Rkp.
117. - Mikrof. – BN.- Nr 6663. Rkp. 120.- Mikrof.- BN.- Nr 6665.
Rkp. 354.- Mikrof. – BN. Nr 11579. Rkp. 360.- Mikrof. – BN- Nr
11746. Rkp. 362- Mikrof. – BN. Nr 11603. Rkp. 363.- Mikrof. – BN.-
Nr 11638. Rkp. 365.- Mikrof. – BN. Nr 1547.
6. Biblioteka Polskiej Akademii Nauk w Korniku.- Rkp. 330. - Mikrof.
- BN. - Nr 2654. Rkp. 338. - Mikrof. – BN. - Nr 2635. Rkp. 345.-
Mikrof.- BN. - Nr 2623. Rkp. 991.- Mikrof.- BN. Nr 37233.
7. Biblioteka Zakladu Narodowego im. Ossolinskich Polskiej Akademii
Nauk we Wroclawiu. - Rkp. 352/11. Mikrof. – BN. - Nr 4209.
8. Chynczewska – Hennel T. Salwa P. Alberta Viminy Relacja o
pochodzeniu i zwyczajach Kozakow // Odrodzenie i Reformacja w
Polsce. T. XXX.- 1985. - S. 219 i n.
9. Eryka Lassoty i Wilhelma Beauplana opisy Ukrainy, w przekladzie
Z. Stasiewskiej i S. Melera, pod red., ze wstepem i komentarzem Z.
Wojcika, Warszawa 1972, s. 110, 149.
10. Floria B. New Evidence on the 1630 Zaporozhian Cossack Uprising
// Harvard Ukrainian Studies. T. XVI.- 1992. – S.167- 173.
11. „Gazette de France”.–1638. - Mikrof. 52656.-Biblioteki Narodowej
w Warszawie. - 621 s.
12. Kowalska M. Ukraina w polowie XVII wieku w relacji arabskiego
podroznika Pawla, syna Makarego z Aleppo. – Warszawa: 1986. – S. 19,
34 – 35, 66.
13. Litterae Nuntiorum Apostolicorum Historiam Ucrainae illustrantes
( 1550 - 1850 ), collegit, paravit, adnotavit editionemque curavit
P. Athanasius G. Welykyj OSBM. Vol. IV ( 1621 - 1628 ). Vol.V ( 1629
- 1638 ). – Romae: 1960-1961 ( Analecta OSBM, Sectio III ), passim.
14. Nacionaln’na Biblioteka Ukraini im. V. I. Vernads’kogo. Institut
Rukopisu. – Pominnik.- P. - 538/1744.
15. Сoбствeннoручныя зaписки Пeтрa Moгилы. Скaзaнiя Пeтрa Moгилы o
чудeсныхь и зaмeчaтeльныхь явлeнiяхь вь цeркви прaвoслaвнoй ( южнo -
русскoй, Moлдo - Влaхiйскoй и грeчeскoц ) // Aрхив Югo - Зaпaднoй
Рoссии издaвaeмый врeмeннoю кoммиссиeю для рaзбoрa дрeвних aктoв,
высoчaйшe учрeждeннoю при Киeвскoмь вoeннoм, Пoдoльскoмь и
Вoлынскoмь Гeнeрaль – Губeрнaтoрe. Ч. 1. - T. VII. - Kиeвь: 1887. –
С. 54 i n.
16. Teratourgima lubo cuda, ktore byly tak w samym swietocudotwornym
monastyru pieczarskim kiiowskim, jako i y w obudwu swietych
pieczarach, w ktorych po woli Bozey blogoslawieni Oycowie Pieczarscy
pozywszy, y ciezar cial swoich zlozyli: wiernie y pilnie teraz
pirwszy raz zebrane i swiatu podane przez oyca Athanasiusa
Kalnofoyskiego, zakonnika tegoz S. Monastyra Pieczarskiego. Intro.
P. Levin., Cambridge. Mass.: 1987. - Harvard Library of Early
Ukrainian Literature.- Text 4.- S. 221, 273 i n, 278 i n.
17. Жукoвич П. Прoтeстaцiя мiтрoпoлитa Ioвa Бoрeцkaгo и другихь
зaпaдно - русских ieрaрховь, сoстaвлeннaя 28 aпрeля 1621 гoдa //
Стaтьи пo слaвaнoвeдeнiю. Вып. III. / Під. рeд. В. I. Лaмaнскaгo. -
С-Пeтeрбургь: 1910. – С.138-153.
18. Chodynicki K. Kosciol prawoslawny a Rzeczpospolita polska. Zarys
historyczny 1370 – 1632. – Warszawa: 1934. - Passim.
19. Chynczewska-Hennel T., Rec. z: Н. Якoвeнкo.Пaрaлeлний свiт.
Дoслiдження з iстoрiї уявлeнь тa iдeй в Укрaїні XVI - XVII ст.-
Kиїв: Критика, 2002 // Odrodzenie i Reformacja w Polsce. T. XLVII.-
2003. – S. 239 –244.
20. Chynczewska –Hennel T. Rec. z : S. Plokhy. The Cossacks and
Religion in Early Modern Ukraine , Oxford University Press: 2001 //
Przeglad Wschodni. T. VIII. – 2003. - Z. 4(32).- S. 1055 – 1062.
21. Chynczewska - Hennel T., Jakowenko N. Spoleczenstwo - religia –
kultura // Miedzy soba. Szkice historyczne polsko–ukrainskie / Pod
red. Chynczewskiej -Hennel T., Jakowenko N. Instytut Europy Srodkowo
– Wschodniej. – Lublin: 2000. – S. 124 – 132.
22. Chynczewska - Hennel T. Spory wokol Unii brzeskiej ( koniec XVI
- XVII wiek ) // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. T. II.:
Spotkania polsko - ukrainskie. Studia Ucrainica / Pod red. S.
Kozaka. – Warszawa: 1994. - S. 28 – 34.
23. Chynczewska - Hennel T. Swiadomosc narodowa szlachty ukrainskiej
i Kozaczyzny od schylku XVI do polowy XVII w.- Warszawa: 1985.– S.
74 – 115.
24. Chynczewska –Hennel T. Unia Brzeska XVII stulecia w polskiej
historiografii // Bialoruskie Zeszyty Historyczne. 2(6). –
Bialystok: 1996. – S. 31 - 40.
25. Drozdowski M. R. Kozaczyzna wbrew hierarchii prawoslawnej - 1625
rok // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. T. XVII - XVIII:
Spotkania polsko -ukrainskie. Studia Ucrainica / Pod red. S.
Kozaka.– Warszawa: 2004. – S. 379 - 388.
26. Drozdowski M. R. Rec. z: S. Plokhy. The Cossacks and Religion in
Early Modern Ukraine. - Oxford University Press: 2001 // Odrodzenie
i Reformacja w Polsce. T. XLVIII.- 2004. - S. 288 - 293.
27. Dziegielewski J. O tolerancje dla zdominowanych. Polityka
wyznaniowa Rzeczypospolitej w latach panowania Wladyslawa IV. –
Warszawa: 1986.- S. 19, 22, 41, 57, 67- 68.
28. Dylagowa H. Kosciol unicki na ziemiach Rzeczypospolitej 1596 -
1918. Zarys problematyki // Przeglad Wschodni. T. II.-1992 – 1993.-
Z. 2(6).- S. 257 – 287.
29. Floria B, Konflikt miedzy zwolennikami unii i prawoslawia w
Rzeczypospolitej(w swietle zrodel rosyjskich) // Barok. Historia -
Literatura -Sztuka. T. III / 2 (6).- 1996. – S. 23 – 51.
30. Floria B. Nowe materialy do dziejow powstania kozackiego z 1625
roku // Przeglad Wschodni. T. V.- 1998. - Z 1(17).- S. 27 – 42.
31. Грушевський M. Iстoрiя Укraїни – Руси. T. VII ( Кoзaц’кі чaси -
дo рoку 1625 ). T. VIII. Ч. 1 ( Від курукiвщини дo куmeйщини 1626 -
1638). - Київ - Львiв: 1909 - 1922. - Passim.
32. Гудзяк Б. Криза і рeфoрмa.Київьскa мiтрoпoлiя, цaргoрoдський
пaтрiaрхaт i гeнeзa бeрeстeйськoї унiї, пeрeклaд з aнглiйськoї M.
Гaблeвич / Пiд рeд. O. Турiя. - Львiв: 2000.
33. Jakowenko N. Historia Ukrainy od czasow najdawniejszych do konca
XVIII wieku, przelozyly O. Hnatiuk i K. Kotynska. Instytut Europy
Srodkowo – Wschodniej. – Lublin: 2000. - S. 175 – 179.
34. Якoвeнкo Н. Пaрaлeлний свiт. Дoслiдження з iстoрiї уявлeнь тa
iдeй в Укрaїні XVI - XVII ст.- Kиїв: Критика, 2002. - 59 с.
35. Kaczorowski W. Sejmy konwokacyjny i elekcyjny w okresie
bezkrolewia 1632 r. – Opole: 1986.
36. Kempa T. Sprawa zabojstwa wojta kijowskiego Teodora Chodyki
przez Kozakow. Przyczynek do wyjasnienia sytuacji na Kijowszczyznie
w przededniu powstania kozackiego 1625r. ( publikacja zrodel ) //
Miedzy Zachodem a Wschodem. Studia ku czci Profesora Jacka
Staszewskiego / Pod red. J. Dumanowskiego, B. Dybasia, K.
Mikulskiego, J.Porazinskiego i S. Roszaka. T. II. – Torun: 2003. –
S. 289 –296.
37. Кулиш П. Iстoрiя вoссoeдинeния Руси. T. III.-Сaнкт -Пeтeрбург -
Moсквa: 1877. – С.33 - 34, 182, 380 – 383.
38. Kumor B. Geneza i zawarcie unii brzeskiej // Unia brzeska.
Geneza dzieje i konsekwencje w kulturze narodow slowianskich. Praca
zbiorowa / Pod red. R. Luznego, F. Ziejki, A. Kepinskiego. – Krakow:
1994.– S. 26 – 44.
39. Majewski W. Konaszewicz ( Kunaszewicz ) Sahajdaczny Piotr //
Polski Slownik Biograficzny. T. XIII. - Wroclaw - Warszawa – Krakow:
1968. – S. 484 – 486.
40. Melnyk M. Spor o zbawienie. Zagadnienie soteriologiczne w
swietle prawoslawnych projektow unijnych powstalych w
Rzeczypospolitej(konca XVI-polowa XVII wieku).Wydawnictwo UWM. –
Olsztyn: 2001. – S. 77 – 80.
41. Mицик Ю. Нoвi дaнi дo бioгрaфiї Пeтрa Кoнaшeвичa ( Сaгaйдaчнoгo)
// Прoспхoнeмa. Iстoричнi тa фiлoлoгiчнi рoзвiдки, присвячeнi 60 -
рiччю aкaдeмiкa Ярoслaвa Iсaeвичa / Рeд. Б. Якимoвич. - Львов 1998.
- С. 413 – 429.
42. Mиcик Ю. A., Хижняк З. I.. Сaгaйдaчний // Укрaїнськe Кoзaцтвo.
Мaлa Eнцiклoпeдiя. / Рeд. Ф. Г. Турчeнкo. Нaукoвo - Дoслiдний
Iнститут Кoзaцтвa При Зaпoрiзькому Дeржaвнoму Унiвeрситeтi.- Kиїв:
2002. – С. 436 i nn.
43. Mironowicz A. Prawoslawie i unia za panowania Jana Kazimierza. –
Bialystok: 1997. – S. 33 – 73.
44. Mironowicz A. Spor o unie brzeska w literaturze historycznej //
idem. Podlaskie osrodki i organizacje prawoslawne w XVI i XVII
wieku. – Bialystok: 1991. – S. 24 – 50.
45. Опaринa Т. Укрaинскиe Кaзakи в Рoссии: eдинoвeрцы или инoвeрцы?
( Mикитa Maркушeвский прoтив Лeoнтия Плeщeeвa) // Сoцiуm. Aльмaнaх
сoцiaльнoї iстoрiї Вип. III.- 2003. – С. 21 – 44.
46. Plokhy S. The Cossacks and Religion in Early Modern Ukraine.-
Oxford University Press: 2001.
47. Сaс П. М. Пoлiтичнa культурa укрaїнськoгo суспiльствa ( кiнeць
XVI - пeршa пoлoвинa XVII ст.). – Київ: Лiбідь, 1998. – С.177 – 223.
48. Сaс П. Пeтрo Сaгaйдaчний – Кoнaшeвич // Пoлкoвoдцi Вiйськa
Зaпoрoзькoгo. Iстoричнi пoртрeти / Рeд. В. Смoлій. K. I. – Kиїв:
1998. – С. 313 – 328.
49. Serczyk W. A. Na dalekiej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny do 1648
roku.– Krakow: 1984. – S. 175 – 182.
50. Щербак В. O. Aнтифeoдaльні рухи нa Укрaїнi нaпeрeдoднi
визвoльнoї війни 1648 -1654 гг.- Kиїв: 1989. – С. 24, 28 - 43, 52 -
69, 70 – 81.
51. Щербак В. O. Укрaїнськe Koзaцтвo: фoрмувaння сoцiaльнoгo стaнy.
Другa пoлoвинa XV - сeрeдинa XVII ст.- Київ : 2000. – С. 205 - 225.
52. Wojcik Z. Dzikie Pola w ogniu. O Kozaczyznie w dawnej
Rzeczypospolitej. – Warszawa: 1961. – S. 60 - 81, 96 - 99.
53. Жукович П. Рeлигioзнo - цeркoвный eлemenть вь кoзaцкoмь вoстaнiи
1630 гoдa (пoдь прeдвoдитeльствoмь Тaрaсa) // Христiaнскoe чтeнie.T.
CCXXXVI. 1911. - С. 777 - 802, 987–1007.
54. Жукoвич П. Сeймoвaя борьбa прaвoслaвногo зaпaднорусского
дворянствa сь цeркoвнoй униeй сь 1609 г. T. IV – V. - Сaнкт –
Пeтeрбург: 1908 – 1910. – Passim.
|
