|
|
26 серпня 2002 року учасників V Міжнародного конгресу
україністів приймав Чернівецький
національний університет ім. Ю. Федьковича на чолі з ректором
Миколою Ткачем. Урочисте відкриття конгресу відбулося у театрі ім.
О. Кобилянської. Воно почалося традиційним словом почесних гостей та
виступами відомих україністів. Голови асоціацій україністів з різних країн світу розповіли про досягнення українознавства у
Канаді, США, Польщі, Німеччині, Росії, Японії та інших країнах. Було
вручено дипломи Почесного доктора Чернівецького національного
університету поетесі Ліні Костенко та голові Світової наукової Ради
Світового Конгресу Українців Любомирові Винару.
Далі основна творча робота
конгресу відбувалася у секціях і на тематичних засіданнях. Та
широчезна панорама наукових досліджень учасників конгресу,
ґрунтовність і свіжість їхніх пошуків, новизна аспектів і
інтелектуальних відкриттів, які були продемонстровані на V конгресі,
засвідчили, що діяльність Асоціації україністів дає плідні
результати.
Темами доповідей були проблеми
культури, історії, політики, релігії. Національна ідентичність,
розвиток консолідованої політичної нації, географічне
українознавство, проблеми екології української мови, український
правопис, аналіз літератури всіх періодів. І національна безпека,
зміцнення національної церкви як складника національного відродження
України і ще багато суттєвого і оригінального, навіть нечуваного, —
справжній інтелектуальний штурм", мета якого — відновити наступність
науки про українство і, опанувавши занедбане, приховане за
тоталітарного режиму, рухатися далі, входячи у світовий контекст
державних націй із своїми цивілізаційними надбаннями.
Найбільш широко на конгресі були
представлені історія, літературознавство та мовознавство.
Максимальна увага в доповідях була приділена історичним дослідженням.
Та це й закономірно, бо досі в українській історії, хоча це і
видається неймовірним, на погляд нефахівця, залишається більше
прогалин, "білих плям", історичних міфів, ніж заповнених відповідно
до істини сторінок.
Тематика засідань охоплювала
історію України від її появи на світовій арені до України XX
століття, історії Західної України та діаспори, теоретичних проблем
історичних досліджень.
Актуальними і навіть злободенними
залишаються проблеми мови в сучасній Україні. Вони розглядалися на
засіданнях з мовознавчої проблематики: "Мова і суспільство", "Проблеми
українського правопису", "Лін-гводидактика", "Суржик як мовний і
суспільний феномен". Причому дана проблематика виявилася актуальною
саме для дослідників з України. А питанням походження української
мови, становлення літературної мови, місця української мови серед
інших мов приділили увагу вчені з-за кордону: Словаччини, Німеччини,
Польщі, США.
Серед превалюючих дисциплін було
і літературознавство — історія і теорія літератури, проблеми
шевченкознавства, доба бароко і модернізм, порівняльне
літературознавство.
Великий інтерес учасників
викликали доповіді М. Жулинського "Національні культури в умовах
глобалізації", О. Пахльовської "Українська культура у вимірі "пост":
посткомунізм, постмодернізм, пос-твандалізм", Богдана Гаврилишина "Україна
у новому геополітичному контексті".
Співробітників Інституту
мистецтвознавства, фольклористики та етнології було значно менше,
ніж на попередньому IV конгресі в Одесі. Однак вони гідно
репрезентували Інститут на засіданнях секцій "Франкознавство на
сучасному етапі", "Фольклористика", "Театрознавство", "Музикознавство",
"В сузір'ї імен та ідей", "Українська драма сьогодні". Виступили з
доповідями С. Грица "Думи — епос козацького бароко", М. Загайкевич "Українсько-чеські
музичні зв’язки в контексті національного відро дження", В.Юзвенко "Іван
Франко: українсько-польські фольклористичні взаємини", Б. Фільц "Творча
та громадська діяльність Ярослави Музики", А. Дашківська "Біблія і
сучасний театр", О. Семашко "Предмет українознавства та його
соціокультурні виміри", А. Веселовська "Український сценічний
авангард у системі європейського театрального новаторства", Г.
Аипова "Театральне народне видовище як ритуал і мистецька акція". С.
Шліпченко взяла участь у роботі засідання, присвяченого українській
журналістиці. Проте включених у програми конгресу доповідей від
Інституту було значно більше і, сподіваємося, вони також будуть
опубліковані.
Найактивнішою була участь
співробітників ІМФЕ ім. М. Рильського у роботі театрознавчої секції,
очолюваної ректором Інституту театралного мистецтва ім. І.
Карпенка-Карого Р.Я. Пилипчуком, що виголосив ґрунтовну доповідь "Юрій
Федькович і український театр другої половини XIX ст.". Тут
виступило троє співробітників Інституту з доповідями та в дискусіях.
Спостерігалося помітне зменшення
кількості представників і від Інституту літератури НАН, хоч це суто
візуальне спостереження, але воно до певної міри підтверджувалося
розмовами в кулуарах про наміри подальшого скорочення кількості
учасників конгресу. На нашу думку, це не сприятиме його більшій
продуктивності, адже великою мірою сенс українознавчого з'їзду
полягає саме у факті зустрічі та інтелектуального обміну між усіма
його учасниками та інтелектуального інформаційного обміну між
конгресом і "зовнішнім світом".
Під час роботи конгресу відбулися презентації часопису "Критика" та
альманаху "Потяг-76", "Лексикону загального та порівняльного
літературознавства", інших цікавих видань.
Своєрідною особливістю конгресу
була активна участь іноземних українознавців, особливо численними
були делегації Польщі, Німеччини, США та Канади, Росії, помітно
представлені були Італія, Угорщина, Австрія, Словаччина, Австралія.
Завершенням діяльності конгресу
стало обрання професора Марка фон Гагена з Колумбійського
університету США новим Президентом МАУ. Віце-прем’єрами МАУ обрано
Ярослава Грицака, Джованну Броджі Беркофф (Італія), Стефана Козака (Польща),
Галину Лісну (Росія), Вольфа Московича (Ізраїль) , Марка Павлишина (Австралія),
Франка Сисина (Канада).
Директора ІМФЕ ім. М. Рильського
НАН України Ганни Скрипник обрано Президентом Національної асоціації
україністів.
Учасники Конгресу прийняли низку
резолюцій до керівних органів України з важливих питань культурного
будівництва, мовної політики, утвердження національної свідомості.
Як зазначив у своєму слові
міністр освіти і науки Василь Кремінь, за підтримки
вчених-україністів освітяни досягли значних успіхів в утвердженні
національного самопізнання. На час проведення першого конгресу МАУ (Київ,
1990) лише 49% школярів навчалися українською мовою, у рік
четвертого конгресу (Одеса, 1999) – 67%, у рік чернівецького
конгресу (2002) – 70% учнівської молоді мовою навчання була
українська. |
