|
|
ІV
Міжнародний конгрес україністів
На IV Одеському конгресі україністів (1999) члени
Національної асоціації україністів разом
із своїми зарубіжними колегами активно й широко обговорювали
актуальні проблеми українознавства в
історичному та сучасному аспектах.
У доповіді Івана Дзюби "Українська
культура як майбутнє нації" прозвучала думка, яка по суті стала
основною ідеєю конгресу: "Майбутнє України вирішуватиметься в сфері
культури", адже культура і є самостворення нації у часі і просторі,
тому без розвитку культури нашому народові не подолати кризи, "його
державне самоствердження буде ущербним і не остаточним".
Темою доповіді Зенона Когута (США)
став шлях формування української національної історіографії, її
поступове звільнення від концепцій та ідеології зарубіжних істориків.
Парадокси посттоталітарного буття
української літератури, її сучасний стан були розкриті у виступі М.
Жулинського "Українська література на порозі третього тисячоліття",
який викликав велике зацікавлення присутніх. Так само, як і доповіді
представників національних асоціацій україністів та наукових
товариств з різних країн: голови наукової Ради Світового конгресу
українців Любомира Винара, Алойса Вольдана (Австрія), Асі Гумецької
(США), Стефана Козака (Польща), Вольфа Московича (Ізраїль), Миколи
Мушинки (Словаччина), Марка Павлишина (Австралія), які розповіли про
багатоманітну діяльність українознавчих асоціацій і товариств у
їхніх країнах.
Піднесений настрій зустрічі
адептів, об'єднаних спільною місією, ентузіазм, що панував серед
учасників, не був затьмарений побутовими чи організаційними
прорахун-ками. Усе було на рівні. Додамо ще гостинне ставлення не
тільки оргкомітету приймаючої сторони — деканів та працівників
Одеського університету на чолі з ректором В. Сминтиною, а й
привітність одеситів, які підходили до учасників конгресу просто на
вулицях, цікавилися абсолютно всім, що стосувалося такої небаченої у
їхньому місті події.
Подальша робота конгресу
відбувалася у формі тематичних засідань, присвячених
культурологічному колу питань, лінгвістиці, історії, філософії,
політології, мистецтвознавству, літературознавству, етнографії,
фольклористиці, релігії, освіті, історії та культурі діаспори і
навіть окремим постатям: М. Грушевському, Т. Шевченку, І. Франку, О.
Потебні та іншим.
Таких засідань було близько
шістдесяти: у них замість початкове планованих 400 взяли участь
близько 760 учасників з доповідями. Хоч, на нашу думку, окремі
засідання із спільною проблематикою у деяких випадках доцільніше
було б об'єднати. Наприклад, теми "Міжконфесійні стосунки на Україні",
"Християнство в культурі України", "Українська духовна музика", "Києво-Печерський
патерик в історії української культури", "Біблія і давня українська
література" — явно об'єднувалися темою християнства. Гадаю, що
учасникам засідань було б цікаво послухати один одного, та, на жаль,
вони проходили майже одночасно.
Різні аспекти і напрямки
дослідження української культури і буття, і серед них — багато нових,
розглядалися на тематичних засіданнях і "круглих столах" конгресу: "Культура
і знакові системи", "Інституційні, культурні та історичні аспекти
розвитку українського суспільства", "Мовна ситуація і мовна політика
в Україні", "Структура сучасної української мови", етнолінгвістика
та соціолінгвістика.
Проблематика тематичних засідань
торкалася демографічних процесів, екології і політології. "Білі
плями" і дискусійні питання вітчизняної історії з'ясовувались на
засіданнях істориків від витоків: "Етногенез та етнічна історія
України", античності, доби козацтва та сучасного етапу (наприклад,
доповідь С. Кульчицького "Народження і смерть радянського комунізму")
у виступах Франка Сисина (Канада), Ореста Субтельного (Канада),
Ярослава Ісаєвича (Львів), Олександра Петровського (Київ), Юрія
Мицика (Київ), Любомира Винара.
Частина засідань і виголошених на
них доповідей торкалися відкритого сьогодні питання нової
геополітичної доктрини України та пов'язаного з нею цілим комплексом
проблем українського державотворення. Воно обговорювалося на секції
"Геополітичні проблеми та міжнаціональні відносини" (доповідь О.
Пахльовської "Між Росією та Європою: геополітичний шок України") та
ряді інших. Значним був внесок у роботу конгресу Академії наук
України. Співробітники академічних інститутів становили великий
відсоток учасників. Науковці ІМФЕ ім. М.Т.Рильського на чолі з
директором Інституту академіком О. Костюком, який керував роботою
засідання "Утвердження і розвиток національного стилю українського
музичного мистецтва" і виступив з аналітичною доповіддю "Науково-методичні
засади написання української музичної енциклопедії" представляли
такі напрямки, як мистецтвознавство, фольклористика, етнологія: О.
Федорук, Г. Скрипник, С. Грица, Б. Фільц, М. Загайкевеч, А.
Терещенко, Т. Кара-Васильєва, керували роботою секцій "Образотворче
мистецтво", "Етнічність в українській історії та культурі", "Українська
фольклористика", "Українське музичне життя і виконавство", "Українська
духовна музика", "Народне мистецтво: генеза і шляхи розвитку". На
них виступили: М. Селівачов — "Роль Києва у розвитку народного
мистецтва", Л. Пархоменко — "Українські композитори в автокефальному
русі першої чверті XX ст.", О. Чебанюк "Традиційний
календарно-обрядовий фольклор українців і сучасні тенденції розвитку"
та багато інших, чиї доповіді будуть опубліковані у матеріалах
конгресу.
Тут обговорювалися актуальні
завдання й проблеми існування та розвитку історичної культурної
спадщини, зокрема фольклору та етнографії, народознавча проблематика
й буття української культури у іноетнічному середовищі, сакральне
мистецтво — ікона і вишивка, витоки і доля традицій.
Музикознавство було представлене найбільш вагомо, воно визначило
тематику чотирьох засідань. Питання національного стилю українського
музичного мистецтва, національної композиторської школи, ролі музики
в загальнокультурологічному процесі, — були предметом обговорення на
них.
Учасники конгресу презентували на
ньому свої книжкові видання: Л. Пархоменко "Олександр Кошиць. Листи
до друга", Л. Пуха "Кіно і Курбас" та інші.
У виступах літературознавців —
директора Інституту літератури НАН України М. Жулинського, О.
Мишанича, Л. Мороз, Е. Соловей, Г. Грабовича осмислювалися шляхи
розвитку і доля української літератури, парадигми літературні і
суспільної свідомості, взаємовпливи у системі "література —
суспільство"; теоретичні проблеми літературознавства.
Взагалі література, як провідна
галузь суспільствознавства, посідала на конгресі одне з чільних
місць, а Інститут літератури виступив як один з організаторів
конгресу. Тому логічно, що саме М. Жулинського було обрано новим
головою МАУ, а О. Мишанича — головою Національної асоціації
україністів.
|
