Міжнародна асоціація україністів

23 квітня відбулося урочисте засідання Вченої ради Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, присвяченого презентації факсимільного видання Псалтиря Еґберта (Psalterium Egberti), відомої в Україні, як «Псалтир Трірський» – визначної пам’ятки рукописної книги Пізнього Середньовіччя, що зберігається в колекції Національного археологічного музею в м. Чівідале-дель-Фріулі, внесеної ЮНЕСКО до Міжнародного реєстру «Пам’ять світу».

Видання підготовлене Головним управлінням охорони природної, архітектурної, культурної та історичної спадщини регіону Фріулі-Венеція-Джулія та Державним архівом м. Трієста. Куратор проекту – професор Клаудіо Барбері.

Вступну промову виголосила Ганна Скрипник, директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, академік Національної академії наук України.

З вітальним словом до присутніх звернувся Нікола Франко Баллоні, директор Італійського інституту культури в Україні, почесний доктор Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Куратор проекту Клаудіо Барбері, директор Головного управлінням охорони природної, архітектурної, культурної та історичної спадщини регіону Фріулі-Венеція-Джулія прочитав доповідь «Псалтир Еґберта та молитви Гертруди в Археологічному музеї м. Чівідале».

В обговоренні доповіді взяли участь Гліб Івакін, голова Комісії візантиністів НАН України, заступник директора інституту Археології НАН України, член - кореспондент Національної академії наук України, Михайло Сагайдак директор Центру Історії Києва НАН України, доктор історичних наук, Дмитро Степовик, провідний науковий співробітник ІМФЕ НАН України, доктор мистецтвознавства та філософії, Рада Михайлова, старший науковий співробітник ІМФЕ НАН України, кандидат мистецтвознавства, Лариса Ганзенко, старший науковий співробітник ІМФЕ НАН України, кандидат мистецтвознавства, відомі українські археологи, історики ,мистецтвознавці.

Клаудіо Барбері: про Псалтир Еґберта та молитви Гертруди в Археологічному музеї м. Чівідале.

Збірник релігійних гімнів – Псалтир Еґберта – є унікальним твором середньовічної культури. Чистота й оригінальність іконографічної програми кодексу стала відображенням таких тонких сплетінь культурної, релігійної та світської сфер свого часу та їх переломлення в долях видатних історичних персонажів, що Псалтир Еґберта було включено ЮНЕСКО до Міжнародного реєстру «Пам’ять світу».

Цей унікальний, вишукано ілюстрований манускрипт, що нині зберігається в Археологічному музеї м. Чівідале в Італії (№ 136), було створено в останній чверті Х ст. в монастирі на острові Райхенау, в знаменитій монастирській школі живопису, що спеціалізувалася на виготовленні розкішних виробів мистецтва на продаж. Цінність оздоблення та невеликий формат кодексу свідчать, що Еґберт, архієпископ Трирський (977–993), замовив його для приватного використання. Еґберт був непересічною особистістю свого часу. Цей поважний духовний сановник імператорського двору був пов’язаний із відомими англосаксонськими, франкськими та оттонівськими королівськими родинами. Разом з архієпископами Бруно Кельнським та Гербертом д’Орільяк, який згодом став Папою Римським Сильвестром ІІ, він опікувався реформою монастирів. Еґберт був інтелектуалом та відомим меценатом. Він особисто замовив Псалтир у скрипторії Райхенау, брав безпосередню участь у складанні богословської репрезентаційної програми кодексу.

Еґберт прагнув створити Псалтир, відмінний від традиційних кодексів повчально символічного змісту, що були зібрані в Євангельській бібліотеці м. Трира, в яких мініатюри лише ілюстрували священний текст. Поважний духовний сановник, Еґберт пишався своїм соціальним статусом та впливом у Церкві та Імперії і прагнув увічнити свою визначну роль. Тож, оздоблюючи рукопис зображеннями своїх попередників, він замовив і власний репрезентативний портрет в іконографії, що зазвичай була прийнята для зображень Христа у Славі та коронованих римських імператорів. На першому ілюмінованому розвороті представлено дві мініатюри. На першій (ліворуч) – Еґберт, з німбом над головою, урочисто сидить на троні. Правою рукою він благословляє майстра монаха Руодопрехта, зображеного на другій мініатюрі (праворуч), який підносить йому в дар кодекс. На наступному розвороті вже сам Еґберт підносить кодекс святому Петру, що, як і Еґберт на попередній мініатюрі, представлений в іконографії Христа у Славі, на троні, з німбом. Святий апостол благословляє Еґберта.

Жоден єпископ до Еґберта так не реалізовував свої амбіції! У такий спосіб він засвідчує власне право на пастирську роль Понтифіка. У манускрипті представлено ще тридцять мініатюр із зображеннями святих єпископів у повний зріст, видатних особистостей свого часу, так само розміщених на розворотах поряд із великими, на всю сторінку, мініатюрами, декорованими вишуканими ініціалами. Відповідно до традицій середньовічних Псалтирів, цар Давид представляє перший псалом.

Щедро оздоблені, прописані золотом вставки ніби освітлюютьтекст наступного розділу, підкреслюючи чітку композиційну структурованість тексту й досконалу суголосність текстової та ілюстративної складових кодексу. Після завершення рукопис передавали від одного Європейського двору до іншого, де його доповнювали новими пергаменними аркушами з текстом та декором. Ці доповнення надали Псалтирю Еґберта додаткової історичної та художньої цінності. Кінцева верстка книги не відповідає хронології створення.

Так, первісна фундаментальна частина кодексу була доповнена зошитом із пергаменних аркушів, відомим як «Gertrudiana», – за іменем Гертруди, кровної польської принцеси, яка володіла манускриптом у другій половині ХІ ст.На кількох пергаменних аркушах вона записала молитви до Бога від імені свого сина Ярополка, в яких просила захистити його від загрози війни. Гертруда мала ще й п’ять аркушів пергамену, оздоблених мініатюрами, виконаними в традиціях візантійського мистецтва. Ці молитви та мініатюри вона додала до Псалтиря. П’ять ілюстрованих аркушів з кодексу Гертруди викликають особливу зацікавленість дослідників. На відміну від оттонівських ілюмінацій, походження яких зі скрипторію Райхенау не підлягає сумніву, мініатюри, приєднані до молитов Гертруди, потребують з’ясування їхнього походження, датування та вивчення історикокультурного середовища, до якого належали художники.Оскільки Гертруда, крім того, що була польською принцесою, входила до руської великокняжої родини (у 1088 взяла шлюб з Ізяславом Ярославичем, Великим князем Київським), тексти її молитов потребують ґрунтовних історичних досліджень. Палеографічний аналіз виявив, що всі молитви були написані від руки, але в різний час, що свідчить на користь автографа Гертруди. Крім того, є прямий зв’язок між текстами та особами, представленими на мініатюрах. На першій мініатюрі текст молитви розміщено ліворуч від ілюмінованого ініціала, що представляє сцену «Моління до Петра».

Тексти наступних молитов теж засвідчують зв’язок з ілюстративним рядом наступних аркушів з мініатюрами. В оздобленні манускрипту брали участь майстри різного професійного вишколу. Світлотіньове моделювання форми та монументалізм вказують на те, що виконавці були обізнані з сучасними для них мозаїками периферійних осередків візантійського мистецтва, наприклад, із мозаїками монастиря Хосіос Лукас. Водночас іконографія мініатюри «Христос у Славі коронує Ярополка та Ірину» має паралелі в іконографії мініатюри школи Райхенау «Христос коронує Генриха ІІ та Кунігунду», що зберігається в Державній бібліотеці Мюнхена.

Мініатюри кодексу Гертруди є результатом вільної співпраці художників Заходу та християнського Сходу. У них мудро поєднані різні традиції. Особливо цікавим є застосування візантійського стилю, західної іконографії та грецьких написів. Тонке поєднання значень, багатство аналогій та літургійних підтекстів сучасним дослідникам видаються загадковими, хоча все це було абсолютно прийнятним для Гертруди та її оточення, зважаючи на їхню широку ерудицію.

Дослідження манускрипту почалося з праці H. Заурленда та А. Газелоффа, опублікованої 1901 року. Вони відновили значення мініатюр кодексу як непересічного витвору середньовічного мистецтва. Автори розглядають кодекс Гертруди як шедевр Оттонівського відродження – стилю, пов’язаного з культурним осередком Карла Великого та палатинською школою Ада. Наступним етапом дослідження кодексу Гертруди стала праця А. Бекклера, який у 1943 році знайшов у 1085 на півночі Італії нові імпульси до пошуку витоків іконографії та стилю мініатюр кодексу Гертруди, залучив до їх аналізу «Codex to Egino» з Берліна та кодекс «Codex of Poussay» з Парижа. Кодекс Еґберта чудово зберігся до наших днів. І сьогодні він об’єднує два манускрипти, кожний з яких подає інформацію про певне коло персонажів, їхнє оточення та світогляд. Псалтир Еґберта – витончений приклад живопису школи Райхенау, вершина стилю ранніх оттонівських манускриптів, свідоцтво нових ідей та принципів церковного мистецтва Імперії. Молитви Гертруди з доданими до них п’ятьма мініатюрами є великим вкладом у розвиток літератури, образотворчого мистецтва, духовної культури Київської Русі, які постали в її плідних контактах із візантійським та західним світами. Вони є також історичним документальним свідченням про князівську династію, дорогоцінним культурним спадком України.

Переклад та підготовку тексту до публікації виконала Лариса Ганзенко.

Презентація Псалтир Еґберта та молитви Гертруди